Ганна дійшла висновку: – Виявляється, і в пенсійному віці жити здорово, і життя прекрасне.
У неї трапилася неприємність у сім’ї, вона звичайно підозрювала, що це колись станеться, але в душі десь теплилася надія, що чоловік не наважиться піти.
Пішов з гордо піднятою головою і зі словами:
– З пенсіонеркою жити не хочу, молодих жінок повно, – просто і доступно пояснив Павло.
Павло на три роки молодший за дружину, їй зараз шістдесят, а йому п’ятдесят сім. Він вважає, що дуже відрізняється від дружини-пенсіонерки, просто навіть тому, що вона вже не працює. Він дивиться на дружину і мимоволі порівнює з Настею, яка на вісімнадцять років молодша за нього.
– Дружина вже, зовсім не схожа на ту Ганну в юності, – розмірковував він, а сам себе збоку не бачить.
Павло вважає себе молодим і здоровим, цю думку йому навіює Настя, з якою у них почалися стосунки на роботі, і ось вже вона народила сина. Тому він пішов від дружини.
Ганна похитала головою, і сказала слідом за чоловіком:
– Ну-ну, подивимося, за кілька років, як ти заспіваєш!
Добре, що діти не знають і не бачать цього, Ганна вирішила їм не повідомляти, що Павло нажив дитину на стороні і пішов туди. Нехай обидва сини живуть спокійно зі своїми сім’ями, вона навіть рада, що вони живуть у іншому місті.
Залишившись сама у квартирі, вона вирішила подумати про подальше життя. Хоч їй виповнилося шістдесят, старою себе не вважає, сповнена сил, енергії. Виглядає трохи молодше свого віку, їй пощастило, вона особливо не змінилася, просто трохи набрала зайвого, сивина звичайно, ну і зморшки, а куди без них?
У Ганни зробила деякі накопичення, як тільки-но зрозуміла, що чоловік поглядає на ліво, вона розділила їх спільні накопичення, чесно, навпіл. Більшість своїх грошей залишила на рахунку, як то кажуть на «чорний день». Чоловік у образі не був, навпіл, то навпіл.
Ганна думала, з чого розпочати нове життя? Заварила чай, сіла на диван у вітальні, замоталася в плед, взяла чистий лист і написала по пунктах:
1) подати на розлучення
2) доробити ремонт у будинку
3) привести себе в порядок
4) поїхати на відпочинок
Жили з чоловіком за містом, у них котедж, подарував старший син, у нього в Києві бізнес і може собі дозволити зробити такий подарунок батькам. Ганні завжди хотілося жити в будинку за містом. Є квартира, там вони із чоловіком бували рідко. Нині там живе Павло з молодою дружиною та дитиною.
Перший пункт виконала, подала заяву на розлучення, повідомила чоловіка, він сказав:
– От і добре, мені ніколи бігати, я згоден на розлучення. Дім тобі, а квартира мені.
Так і вирішили, Ганна не заперечувала. Діти обидва забезпечені.
Другий пункт вирішила поміняти із третім, місцями. Спочатку потрібно привести себе в порядок, оновити гардероб. Останнім часом не купувала собі нічого, не працює, вважає, що треба доношувати старі речі, яких справді небагато. Вона не прагнула мати багато речей, а чоловікові тим більше не потрібно було. Є пару костюмів, один із них улюблений – синього кольору, у цьому костюмі ходила і на новорічний корпоратив, і до подруги на день народження, і їздила на весілля до онука. Навіть син сказав:
– Мамо, у тебе більше немає чого надіти? Я той костюм на тобі давно бачу.
Ганна здивувалась, чоловік не бачить, не помічає, а син побачив. Вона йому пообіцяла, що придбає новий, але якось руки не доходили, потім пенсія.
У Ганни дві подруги. Марія живе через будинок від неї з чоловіком, і Катерина у місті в квартирі одна, чоловіка не стало три роки тому.
Марія відвідала подругу, благо живуть поруч:
– Ну що, Ганнусю, сумуєш, мабуть, без свого зрадника? Чи навпаки?
– Не сумую, і вирішила жити інакше, ось мій план дій, – подруга прочитала, і посміхнулася.
– Це ти добре вигадала, почати з себе, відпочинок, а ремонт потім доробиш, нехай він у тебе буде четвертим пунктом. До речі, тобі Катя не дзвонила? Вона збирається на море, і хоче тебе із собою покликати. Сьогодні вранці ми з нею розмовляли.
– Ні, поки що не дзвонила. Я збираюся до торгового центру, поїхали зі мною. Допоможеш вибрати мені речі, у тебе це здорово виходить, бо я навіть і не знаю, що зараз актуально в нашому віці.
Поїхали машиною Ганни. Пройшлися по відділах, вона побачила сукню своєї мрії, про таку давно мріяла, просто нікуди вдягнути, але подруга, побачивши на ній сукню, сказала:
– Бери, навіть не роздумуй, глянь на себе, яка красуня.
Ганна бачила, що сукня їй підходить, а подруга наполягла ще купити нові джинси, білу сорочку та ще дещо зі спортивних речей.
Проходячи повз перукарню, Марія підштовхнула її:
– Заходимо, треба тобі зробити нову стрижку, сивину зафарбувати. У тебе другим пунктом – привести себе в порядок.
З торговельного центру Ганна вийшла молодшою, одразу себе відчула іншою. Зателефонувала друга подруга Катя:
– Привіт, Ганнусю! Ти вдома?
– Ні, ми вийшли з торгового центру з Марією, а що?
– Добре, давай зустрінемось, там кафе неподалік, зараз під’їду.
Ганна з Марією сиділи за столиком біля вікна і потягували капучино, Катя влетіла в кафе, як завжди несподівано.
– Привіт дівчата! А ось і я! Вони були всі приблизно одного віку, просто Катя була повнішою, але це їй не заважало, вона спритна, і ніколи не засмучувалася через дрібниці.
– Ганно, у мене пропозиція до тебе, раз вже ти залишилася одна, склади мені компанію на море.Можемо поїхати машиною. Мені здається на машині краще, по черзі будемо за кермом, і там об’їдемо всі пам’ятки, ще кудись зганяємо. У мене нова машина, он помилуйтеся, – вона показала у вікно, де стояв припаркований бордового кольору джип.
– Нічого собі, Катерино, коли ти поміняла машину? – здивувалася Ганна.
– А ось півтора тижні тому, син віддав, стару мою продав, купив собі нову, а мені свою віддав. Але цей джипончик майже, як новенький, має зовсім невеликий пробіг. То що давай, махнемо в Одесу?
– А давай, я згодна. Маріє, а ти? Може, відпустить чоловік?
– Не обіцяю, треба поговорити із чоловіком.
Поїздку намітили через тиждень машиною Катерини, коли до від’їзду залишалося два дні, Марія повідомила, що теж їде з ними, чоловік не проти.
Влаштувалися в гостьовому будинку, за три тижні об’їхали майже всі пам’ятки, щоправда, не купалися, вже була осінь, не хотілося сидіти на холодному пляжі. Переважно подорожували, відпочивали, пили ігристе, навіть на яхті відпочили.
Приїхали задоволені додому, вражень море, і наступного року вирішили ще кудись поїхати.
У Ганни залишився один невиконаний пункт – доробити ремонт у будинку. Коли був чоловік, вони зробили ремонт в обох спальнях, кухні, ванні, залишилася вітальня та коридор. Ганні довелося наймати бригаду.
Добре, що подзвонив молодший син:
– Мамо, як у вас там справи? Мені треба з батьком поговорити, щось він не відповідає.
Ганна м’ялася, не знала, як відповісти, а син наполягав.
– Синку, а ми розлучилися. Батько пішов, у нього інша сім’я, там вже маленька дитина.
– Як це інша родина? Він що, тебе покинув?
– Виходить так. Але ти не переймайся, у мене все добре, ось зараз домовилася з бригадою, завтра зранку приїдуть, ремонт треба доробляти в будинку, – спокійно відповіла вона.
– Ну, ви даєте, батьки! Добре, бувай, – син відключився, а вона так і не зрозуміла, про що він хотів поговорити.
Зранку приїхали робітники, привезли із собою матеріал, та все, що потрібно, вона внесла частину грошей на ремонт. Ганна вже зустрічалася із Михайлом, головним над робітниками. До речі, чоловік у віці, приємний.
Ближче до обіду несподівано приїхав молодший син:
– Привіт мамо! – Він обійняв матір, а вона притулилася до нього, скучила, давно не бачилися.
– Ось тобі гроші на ремонт, візьми!
– Ти що, синку, не треба, я ще маю накопичення.
– Бери-бери, у мене якраз вивільнилася значна частина грошей.
– Синку, у тебе своя сім’я, діти вчаться, їм багато потрібно, та й Вірі, твоїй дружині не сподобається.
– Так Віра зі мною, зараз підійде, вона там у лісі листя збирає для гербарію, своїм учням до школи.
Ганна була рада зустрічі з невісткою. У неї одразу склалися добрі стосунки і з тією, і з іншою невісткою. Увечері вони поїхали, все-таки ремонт у будинку, не захотілося їм залишатися, та й справи чекають.
Ремонт закінчився за два тижні. Весь цей час Михайло не зводив очей з господині, дуже сподобалася йому Ганна, проста, без проблем, не скандальна, навіть якщо щось її не влаштовувало, спокійно підійде і скаже. Він думав:
– Як приємно працювати з такою господаркою. Цікаво, де у неї чоловік? Як би вибрати момент і поговорити з нею.
Ганна сиділа в альтанці, розмовляла з кимось телефоном, Михайло був неподалік і чув, вона розмовляє з подругою, коли закінчила, він підійшов:
– Ганно, можна поговорити з Вами? Я давно хочу поговорити, але не наважуюсь.
– Звичайно, сідайте. Щось із ремонтом, чи з оплатою, щось не влаштовує?
– Ні, все нормально з оплатою та ремонтом, сьогодні надвечір закінчимо. Правда, завтра ще приїдемо, треба буде все сміття вивезти і інструменти. Тож ще й завтра потурбуємо Вас.
Михайло, помовчавши, продовжив:
– Я хочу подякувати Вам за добре ставлення до нас, до моєї бригади. Рідко нам трапляються такі спокійні та виховані замовники.
– Та, що ж Ви, Михайле, навіщо сваритися, якщо можна все вирішити.
– Ось і я так кажу. Ви мені подобаєтеся, Ганно. Я самотній, дивлюсь і Ви одна, не питаю про чоловіка, видно, що не живе він тут, нема його. Може продовжимо спілкування і після закінчення ремонту? Ви мені потрібні, мені навіть не віриться, що потім вже не побачу вас.
Ганну застали зненацька. Михайло приємний чоловік, видно, що діловитий, спокійний, добре керує бригадою. У неї навіть думки з’являлися з цього приводу:
– От би в хаті був такий господарський чоловік.
Але вона відганяла ці думки, а тут таке! Ганна довго не чинила опір, зустрічалися, познайомила з подругами, отримала від них схвалення.
Через рік вони з Михайлом уже удвох поїхали на море. Провідали їх обидва сини Ганни, і теж схвалили вибір матері. Подруга Марія з чоловіком часто бувають у них, смажать шашлики, Михайло і в цій справі майстер.
Ганна щаслива: – Виявляється і в пенсійному віці жити здорово, життя прекрасне, головне не закриватися, і не сидіти на самоті.
Гарного настрою всім та яскравих фарб у житті.
