Борису та Аллі пощастило: одразу після весілля вони в’їхали до окремої, двокімнатної квартири. У ній вони прожили десять років і народили двох дітей. Настав час розширити житлоплощу.
Подружжя вирішило збудувати великий будинок. Обидва давно мріяли про котедж із присадибною ділянкою, невеликим басейном та яблуневим садом.
Перед початком будівництва зібралася вся родина: Борис, Алла, свекор зі свекрухою та теща, яка вже понад двадцять років була вдовою.
Ідею всі схвалили. Тим більше, що діти запропонували всім з’їхатися, як будинок буде збудовано.
– Тату, мамо, скільки ми вже житимемо в різних містах? – говорив Борис, – вам із нами буде набагато легше. І вам, Лідо Семенівно, – звернувся він до тещі, – набагато веселіше. А місця всім вистачить: майже двісті квадратів за проектом!
– З Богом, – благословили батьки, і будівництво розпочалося.
Через три роки Борис та Алла переїхали. Батьки Бориса чекали з нетерпінням, коли переїдуть до дітей. А ось теща несподівано передумала:
– Не хочу з вами жити. Та й звикла вже одна. Не поїду.
Борис навіть зрадів, але виду не показав: не хотів засмучувати дружину. А Алла ніби чекала на щось подібне, тому, як тільки вони з чоловіком залишилися одні, заявила:
– Якщо моя мама не житиме з нами, то й твоїм батькам доведеться відмовитись від переїзду. Не хочу! Двом господаркам буде мало місця на кухні.
Борису ультиматум не сподобався, але сперечатися із дружиною він не став. Запитав тільки:
– І як я скажу батькові з матір’ю?
– Не знаю, придумай щось, – відповіла Алла.
Батьки Бориса все зрозуміли. Навіть не образилися. Тим більше, що син запропонував їм переїхати до своєї колишньої квартири.
Йшов час, Барис та Алла освоювалися в новому будинку.
Несподівано батько Бориса серйозно занедужав і за два місяці його не стало. Мама не витримала втрати, і незабаром вона пішла за ним.
Тут на обрії зявилася Лідія Семенівна. Теща стала часто приїжджати в котедж, вголос думала, де краще зробити клумбу, де зробити альтанку, а потім взагалі оголосила:
– Мені тут подобається! Я, мабуть, таки переїду до вас. Сподіваюся, пропозиція в силі?
Борис нічого не сказав, хоч зазначив: дружина зраділа.
Коли мама поїхала, Алла сама почала розмову:
– Борисе, ти ж не проти, щоб мама жила з нами?
– Проти, – озвався Борис.
– Чому? Це моя мама. Я розумію, ти образився, що я відмовилася жити з твоїми батьками, але тепер моя мама хоче залишитися. Невже ми не виділимо їй кімнату в такому величезному будинку? Невже знову зробимо помилку? Ти повинен мене зрозуміти.
– Швидко ти думку змінила. Такі подвійні стандарти. Значить так. Твоя мама тут не житиме. Ніколи. І закінчимо на цьому.
– Але як я поясню їй це? Вона ніколи мені не пробачить!
– Алла, я ж якось зміг порозумітися з батьками. Ось і ти постарайся.
– Я не зможу, – розплакалася дружина.
– Ну не знаю. Придумай що-небудь…
