Тамара цілий день не знаходила собі місця.
-Та як вона могла зі мною так вчинити?! – думала вона. – Після стількох років дружби і отаке виробляти… Ох, Жанка! Ну постривай…
Тамара взяла телефон і набрала номер подруги.
-Ну, привіт, Жанно! – сказала вона в слухавку.
-Привіт!
-Ти нічого не хочеш мені розповісти? – запитала Тамара.
-Про що? – якось зам’ялася Жанна. – Ти що, вже все знаєш, чи що? То він тобі розповів? – здивувалась вона.
-Ні, розповів мені не він. А що, повинен був? – єхидно запитала Тамара.
-Ні, звісно… Я сама хотіла все тобі детально описати… – сказала подруга.
-Ти що зовсім вже, Жанно?! – обурилася Тамара.
-А що такого? Це було так гарно! Тамаро, він просто диво!
-І ти мені про це розповідаєш?! Зовсім совісті нема, чи що? – Тамара вже не знаходила слів від обурення.
-Ти чого, Тамарочко? Ну кому я ще розповім, ти ж моя найкраща подруга, – спокійно сказала Жанна.
-Саме так! Подруга. І ти отак зі мною поводишся, так?
-Ну пробач, Тамаро! Я одразу хотіла сказати, але так закрутилося все, що не до тебе було.
-Ах ти ж! – Тамара не знаходила слів від обурення. – Зрадниця!
-Чого ти сваришся? – образилася Жанна. – Ні, щоб порадіти, що в подруги особисте життя налагодилося.
-Щоб я пораділа?! Та як у тебе язик тільки повернувся сказати таке!
-Чогось я не розумію. Сама ж мене познайомила з ним, а тепер що? Вже проти? – здивувалася Жанна.
-Ну ти вже взагалі! Я що для цього тебе з ним знайомила? – кричала Тамара.
-Отакої! А для чого ж іще? Хто ж казав, що не можна мені бути самотньою? – здивувалась Жанна.
-Так не за мій же рахунок!
-Що? Щось я ніяк не зрозумію… Ти що для себе його приберегла? А як же твій чоловік? Микола взагалі хоч знає про твої плани на чужого мужика? – запитала Жанна.
-Якого мужика? Що ти таке несеш, Жанно? Ти за свої вчинки відповідай, а не розказуй тут нісенітниці!
-Так, давай почнемо все спочатку… – помовчавши, обережно почала Жанна. – Ти мені зателефонувала і сказала: «Я все знаю!». А що ти знаєш?
-Та про твої шашні з моїм чоловіком! – сказала Тамара.
-З ким? Ти що там таке навигадувала? – не зрозуміла Жанна.
-Не прикидайся! Сама сказала, що хотіла розповісти мені про вас.
-Про нас з Андрієм!
-З яким ще Андрієм? – не зрозуміла Тамара.
-Ти що, забула? А хто мене зі співробітником твого чоловіка знайомив і нахвалював його? – сказала Жанна.
-Ну я. А до чого тут він? – збентежено запитала Тамара. – Ти мені тут давай не розповідай казок! Чому мій Микола у робочий час в тебе був?
-Ти щось плутаєш! Не було його в мене, – відповіла Жанна.
-Так? А я маю підтверджуючий документ!
-Який ще документ?
-Постанову! Я тримаю в руках папірець, з фотографіями, між іншим, машини Миколи, яка припаркована неподалік від твого будинку. Вона стояла там три години, коли він мав бути на роботі. Тільки от паркування не оплачене! Ось все й розкрилося! – переможно сказала Тамара.
-А я тут причому? – здивувалась Жанна.
-При тому, що це до тебе він приїжджав! У мене немає більше знайомих, які живуть у центрі, – сказала Тамара.
-Слухай, не вигадуй! Я що, сама тут живу? Чому одразу до мене?
-Не викручуйся! Ти сама сказала, що він – диво.
-Та бо Андрій же ж диво! Слухай, навіщо мені твій чоловік, я така закохана!
-Так? А що ти там мені хотіла розповісти?
-А, ну пам’ятаєш, я тобі казала, що після знайомства ми кілька разів зустрічалися і просто гуляли? Так, нічого серйозного… А минулого понеділка я заслабла і не пішла на роботу.
Андрій, як відчув і подзвонив мені в обід, ну, я йому й сказала, що слаба. Так він так розхвилювався, що примчав, купу фруктів і всяких смаколиків привіз.
Ну і все сталося! Ой, Тамаро, я така щаслива! Одразу забула, що була слаба, тепер літаю, як на крилах! Щоправда, він поки що більше не приїжджав, тільки дзвонить щодня.
-Вітаю… – задумливо промовила Тамара, машинально ковзаючи очима по рядках документа, який вона продовжувала тримати в руці. – І коли, говориш, це було?
-Ну, я ж говорю, в понеділок.
-А число? Яке це було число?
-Нууу, шосте, здається, – Жанна глянула на календар. – Так, точно шосте!
-А час? О котрій він приїхав?
-Близько другої години дня, а поїхав о п’ятій, сказав, що до кінця робочого дня має встигнути повернутися в офіс.
-Все збігається! – вигукнула Тамара. – А це точно був Андрій?
-Ти що, Тамара? Я не така вже й слаба була, щоб не розгледіти чоловіка!
-Розумієш, все збігається: число, час, тільки твої слова сюди не вписуються.
-Може досить вже? – розсердилася Жанна. – Закінчуй зі своїми підозрами! Звідки я знаю, може, він на машині Миколи приїжджав. Хочеш, зараз я подзвоню Андрію по іншому телефону, а цей поставлю на гучний зв’язок, щоб ти сама переконалася?
Вона принесла телефон, набрала номер.
-Зайнято! Ось, чуєш короткі гудки? Ех, шкода! Я йому потім подзвоню, гаразд? – запитала Жанна.
-Гаразд, Жанно, не треба, я тобі вірю, – Тамара раптом відчула втому. – Вибач, щось я перехвилювалася, давай потім договоримо.
Миколі, який прийшов увечері, жінка мовчки простягнула постанову про штраф.
-От же ж Андрій, ну дає! – розсердився він, прочитавши постанову. – А я візьму і йому віднесу цей папірець, нехай оплачує!
-То це він був на твоїй машині? – запитала Тамара.
-Так, своя у нього в ремонті стояла, от і випросив у мене ненадовго ключі.
Коли заспокоєна Тамара заснула, Микола тихенько пройшов з телефоном у ванну і відкрив, на всяк випадок, кран.
-Ну все, – зашепотів він у слухавку. – Здається повірила, – Як це я так помилився, забув у поспіху парковку оплатити.
-Ага, добре, що я зреагувала миттєво, – відповіла Жанна. – На ходу зрозуміла, як підозру від тебе відвести. І ще Андрія попередила, як відповідати у разі чого.
-Я теж його попередив. Отже, все має залишитися в таємниці. Все, бувай, кладу слухавку, а то раптом прокинеться…
У наступні дні Тамара недовірливо приглядалася до чоловіка, але нічого підозрілого не помітила. А потім настав час десятирічної річниці їхнього весілля, і клопіт з її святкування витіснив всі зайві думки з голови.
Увійшовши у залу ресторану, Тамара була вражена величезним аркушем паперу, що був на стіні, де, окрім цифри десять і яскравого напису: “Люблю тебе все більше!», були наклеєні фотографії всіх значних подій, що сталися в їхній сім’ї за цей час.
Під кожним знімком красувалися жартівливі вірші.
Розглянувши все, обговоривши і посміявшись разом із гостями, жінка запитливо глянула на чоловіка.
-Як гарно! Коли ти все встиг зробити? – захоплено запитала Тамара.
-А в мене помічники були, – Микола підвів до неї Жанну й Андрія. – Ледве не попалися ми, але втримали все-таки в таємниці наш сюрприз!
Тамара захоплено розглядала їхній сюрприз.
Коли задоволені чоловіки відійшли, Тамара розчаровано глянула на подругу.
-Про вас з Андрієм, виходить, ти теж вигадала?
-А ось і ні! – хитро усміхнулася та. – Ми того дня втрьох робили цю красу. Потім Микола поїхав, а Андрій залишився. Тоді в нас із ним усе й сталося! А сьогодні він зробив мені пропозицію! – і вона показала руку з обручкою на пальці.
