Є така приказка:
“Не було б щастя, та нещастя допомогло!»
Саме так і думала Марʼяна, коли дізналася, що її сусід Степан, в якого вона була давно закохана, заслаб.
Марʼяна була непоказна худенька жіночка, якій було тридцять вісім років.
Все життя вона пропрацювала пропрацювала вчителькою у школі і жила одна у власній квартирі, що дісталася їй від бабусі.
Марʼяна ніколи не була одружена і не мала дітей.
Чоловіки їй подобалися і в її житті навіть було кілька романів. Але нічого серйозного з них не вийшло.
Був у неї і сантехнік, і лікар з найближчої поліклініки, і навіть одного разу вона зустрічалася з молодим професором.
Останній виявився одруженим, і звісно, що їхні стосунки не склалися.
Два ж інших чоловіки мали цілком серйозні наміри і навіть хотіли жити з Марʼяною.
Але вона вважала себе культурною жінкою, і їй якось було трохи соромно пов’язувати своє життя з чоловіками без вищої освіти.
Степан переїхав до сусідньої квартири два роки тому і Марʼяна одразу звернула на нього увагу.
Приємний елегантний чоловік років сорока пʼяти з легкою сивиною.
У квартирі він одразу ж затіяв ремонт, а отже, мав гроші. До того ж він їздив на доргій машині і щоразу, коли Марʼяна його зустрічала, він неодмінно комусь давав розпорядження в слухавку. Директор.
Але цього, звісно, для закоханості мало. Почуття до Степана у Марʼяни зʼявилися після того, як він одного разу раптом помітив її і вони познайомилися.
-А ми ж по сусідству живемо, – раптом звернувся він до неї, коли вони разом піднімалися в ліфті. – І ще досі незнайомі. Непорядок! Треба виправляти!
Марʼяна тоді дуже зніяковіла і спромоглася тільки кивнути і несміливо усміхнутися.
-Степан, – представився сусід і простяг руку.
-Марʼяна.
-Ого! Яке незвичайне ім’я! – зробив комплімент Степан, і Марʼяна, яка завжди пишалася своїм ім’ям, вдячно кивнула.
-І у вас дуже гарне ім’я. Степан! – зробила вона зустрічний комплімент.
-Ну що ж, ось і доїхали. Ви звертайтеся, якщо щось буде потрібно. Може по хазяйству допомогти, чи ще щось. Ви ж сама живете, правильно?
-Правильно, – прошепотіла Марʼяна, дуже хвилюючись. – Обов’язково скористаюся вашою пропозицією.
З того часу думки про сусіда її не залишали…
Прокидаючись, вона одразу ж згадувала про Степана, весь день вона ніби відчувала на собі його погляд і намагалася поводитись так, щоб йому сподобається.
Навіть на роботі помітили, що вона змінилася.
-Та ви, Марʼяно Сергіївно, світитеся прямо вся! – дивувалися колеги. Ніби премію якусь отримали.
-Ну що ви, – соромилася Марʼяна. – Яка премія.
А сама думала, що не проти була б отримати премію у вигляді побачення зі Степаном.
Але час минав, а спілкування зі Степаном ніяк не налагоджувалось.
Якби Марʼяна була хитрішою, вона здогадалася б щось зіпсувати вдома. Дверцята від шафки, наприклад, або ще щось.
А потім попросити Степана полагодити. Але вона була чесна й прямолінійна. Тож такі методи були не для неї.
І ось нарешті з’явився дивовижний шанс. Степан заслаб!
Дізналася про це Марʼяна випадково. Вона поверталася додому і раптом побачила машину швидкої біля під’їзду.
А коли піднялася на поверх, лікар виходив із квартири Степана.
-А що трапилося? – запитала в нього Марʼяна.
-А ви родичка? – поцікавився лікар, зачиняючи двері. – Доглядати за ним будете? Бо він з нами їхати відмовляється.
-Ні, я сусідка, – розгублено зізналася Марʼяна, але рішуче додала. – Але доглядатиму! Що потрібно робити?
-Ох, ну ходімо, я все розповім, – втомлено зітхнув лікар і подзвонив у двері Степанової квартири.
Степан відчинив двері слабий і нещасний. Марʼяна мало що зрозуміла з пояснень лікаря. Зрозуміло було одне – Степану треба лежати і ніякої роботи. Навіть вставати тільки у туалет.
Марʼяна жалібно дивилася на Степана. І так їй було щемно від любові і ніжності до нього, що жінка аж розчулилася.
З того дня все її життя закрутилося довкола Степана.
Вона готувала йому їжу, прибирала в квартирі, стежила, щоб сусід вчасно приймав пігулки.
І поступово Степан почав одужувати. Його щоки стали рожевіші, він став добре виглядати. Майже як раніше. А найголовніше, вони з Марʼяною дуже зблизилися.
Усі вечори вона проводила в нього. І вони разом дивилися телевізор, розмовляли, а іноді вона читала йому вголос. І це були напрочуд щасливі години її життя.
-Ти така добра, Марʼяно, – говорив Степан і лагідно торкався її руки. – Що б я без тебе робив?
Виявилося, що Степан так само, як і Марʼяна, ніколи не був у шлюбі. І дітей він не мав. І Марʼяна вбачала в цьому знак того, що вони створені один для одного.
І ще він був дуже цікавим співрозмовником. Навіть цікавішим, ніж будь-який з її знайомих вчителів.
Все в ньому було чудово. І душа, й розум, і тіло. Марʼяна навіть потихеньку почала мріяти про те, як він зробить їй пропозицію. Ну чи хоча б у коханні зізнається. Все до цього йшло, все на це вказувало.
Потрібно було тільки почекати до повного одужання!
Але в перший же день після одужання Степан вийшов на роботу і ввечері не повернувся додому.
Схвильована Марʼяна місця собі не знаходила. Вона вже й прибрала у нього в квартирі, і вечерю приготувала. А він все не з’являвся.
-А раптом із ним щось трапилося? – думала Марʼяна.
Ближче до ночі вона наважилася написати йому повідомлення.
-Степане, з тобою все гаразд? – написала вона.
Відповідь прийшла тільки через деякий час. Так, зі Степаном все було гаразд. Просто він вирішив із друзями зʼїздити в ресторан, відзначити одужання.
-Он як… – Марʼяна застигла дивлячись на текст повідомлення. – Значить, коли він був слабий, друзям було все одно. А тепер ось, з’явилися…
Марʼяна подумки сварилася на його друзів, але насправді їй не хотілося самій собі визнавати, що не вони її засмутили, а Степан, який її, Марʼяну, свою рятівницю, в ресторан не запросив.
Марʼяна так і не дізналася, коли Степан повернувся додому. До пізньої ночі вона прислухалася до звуків у під’їзді, але зрештою заснула.
А наступного дня вона отримала повідомлення від Степана:
-Марʼяно, дякую за їжу, дуже смачно. Ввечері зайду до тебе!
-Слава Богу, – подумала Марʼяна, відчуваючи, як вона заспокоюється. – Звичайно, він вчора просто хотів повеселитися. Скільки можна сидіти вдома? А сьогодні напевно він якийсь сюрприз мені приготує! – вирішила вона.
І до самого вечора вона була в дуже хорошому настрої.
А ввечері прийшов Степан. Без букета без подарунка. Невиспаний.
-Вчора з хлопцями погульбанили трохи, – сказав він ніяково, усміхненій Марʼяні. – Я цей… Що хотів сказати… Ти мені ключ поверни від квартири. Я ж тепер сам можу доглядати за собою…
Посмішка повільно сповзла з обличчя жінки.
-Як це ключ… А хіба ми… – почала вона, але зупинилася, побачивши його спантеличене обличчя. – Так, звичайно, ось, бери…
Вона простягла йому ключ, але раптом передумала.
-Послухай, – зважилася вона. – Я думала, що між нами щось є.
-Не зрозумів…
-Я ж доглядала за тобою! – обурилася Марʼяна. – Що я тобі безкоштовна доглядальниця, чи що?
-Ой, вибач, – заметушився Степан. Він дістав гаманець і вийняв кілька купюр. – Стільки вистачить? У мене готівки більше немає. Але я можу на картку тобі скинути.
Марʼяна не знаходила слів.
Вони стояли на порозі своєї квартири мовчки ще з пів хвилини. І весь цей час Степан простягав їй гроші.
І Марʼяна нарешті взяла гроші, сказала, що такої суми цілком достатньо і зачинила за Степаном двері.
Потім вона пішла на кухню і трохи поплакала. Потім трохи посміялася з себе, а потім ще раз поплакала.
-Ну а що ти хотіла, – сказала вона сама собі, коли емоції вляглися. – Він одужав, йому тепер підтримка не потрібна. А ти саме підтримкою і була.
Потім вона перерахувала гроші і прикинула, що їх вистачить на пару нових суконь та навіть туфлі.
Марʼяна навіть посміхнулася.
Втім, з цього дня вона охолола до Степана. Після того, як вона побачила його слабим, безпорадним, їй він перестав здаватися привабливим.
А після того, як він видав їй гроші за її турботи, вона вирішила, що він байдужий і черствий мужик.
А їй такий чоловік не потрібен!