-Олег, у мене до тебе є серйозна розмова! – весело сказала Галя чоловікові.
Олег щойно смачно повечеряв і тепер ніжився на дивані і ліниво клацав пультом канали в телевізорі.
Йому не хотілося навіть ворушитися не те, що вести набридливі розмови з дружиною, але Галя не вгамовувалась.
-Олег, ти взагалі мене чуєш?!
Олег заплющив очі.
-Олег, не треба прикидатися! Я знаю, що ти мене чуєш!
-Ну, чого тобі? – нарешті відповів чоловік, навіть не дивлячись на дружину.
Галя присіла поряд із ним.
-Олежику, я тут подумала… А давай дитинку народимо?
Олег напружився.
Останнім часом Галя все частіше й частіше говорила про дітей. Олег, як міг, уникав цієї теми, але Галя ставала все наполегливішою.
Вони з Галею побралися п’ять років тому.
Перші два роки вони навіть не говорили про дітей, а потім у Галини заграли материнські почуття і вона почала надокучати Олегові розмовами про дітей.
Але якщо вона мріяла про малюка, то він не хотів дитину зовсім!
Йому було комфортно і добре.
Дбайлива, красива дружина. Чудова господиня. Вона оточила Олега турботою та увагою, такими, що він ніколи не отримував від своєї матері.
Батька в нього не було, а мати постійно була у пошуках нового батька для сина, яких у Олега було стільки, що й не порахувати. Уваги на сина в неї зовсім не залишалося й Олег ріс сам по собі.
Одружившись з Галою він нарешті, повною мірою відчув, що таке кохання й турбота.
Галя з ранку до вечора намагалася догодити чоловікові.
Вранці на нього чекав смачний сніданок, а після роботи не менш смачна вечеря.
У квартирі завжди було чисто й затишно, речі випрані і попрасовані, а на обличчі Галини, коли вона бачила чоловіка, завжди була щаслива посмішка.
Міняти, що-небудь у своєму житті Олег зовсім не хотів. Все в житті його абсолютно влаштовувало і він вважав, що так буде завжди.
Але ні…
Перші два роки сімейного життя він тепер згадував як життя в раю, а потім Галині захотілося народити дитину.
Спочатку Олег намагався відмовити дружину. Наводив аргументи, що вони ще молоді і навіть не встигли пожити для себе і Галя начебто погодилася з ним, але потім все почалося спочатку.
Ну, а в останній рік вона і зовсім захопилася цією ідеєю.
Розмови були тільки про дітей.
Олег чудово розумів, що якщо у них з’явиться малюк, то йому такої уваги вже не буде.
Усю турботу й теплоту дружина віддаватиме дитині, а йому діставатимуться зовсім крихти, а цього Олег зовсім не хотів.
Всіляко він намагався уникати таких розмов, але Галину було не стримати.
От і сьогодні, в такий прекрасний вечір, настрій був зіпсований.
-Олег, я до тебе звертаюся? Чого ти мовчиш? – продовжувала Галя.
-Галю, я втомився після роботи і хочу відпочити, – роздратовано відповів Олег.
-А нічого, що я теж прийшла після роботи втомлена, але при цьому встигла приготувати для тебе вечерю, прибрати в квартирі і попрасувати речі? Чи як ти вважаєш?
-Ой, Галю! Усі жінки це роблять і нічого!
Галина зітхнула.
-Гаразд Олеже, зараз не про це. Я тобі про дитину говорю. Я вважаю, що ми виросли достатньо, щоб стати батьками!
Олег раптом не стримався. Він зіскочив з дивана і почав кричати.
-А я так не вважаю! Чуєш мене! Не вважаю! Мені взагалі не потрібні ці діти, які вічно кричать і всюди усе розкидають! Не люблю я дітей! Зрозуміла мене? Не люблю!
Галина сиділа й дивилася на чоловіка широко відкритими очима.
Вона ніби впізнала його заново. З якогось зовсім іншого, темного боку.
Олег все ще стояв біля неї.
Весь його вигляд показував, що він дуже роздратований.
Галя зрозуміла – те, що сказав чоловік, він сказав щиро.
Вона встала і мовчки вийшла з кімнати.
Олег глянув услід дружині і крикнув.
-Іди, іди! А я все сказав!
Потім він сів назад на диван і знову почав клацати пультом, перескакуючи з каналу на канал.
Прокинувшись вранці, Олег виявив, що він спав один на дивані.
Олег посміхнувся.
-Треба ж! Характер свій жіночий показує. Ну, ну! Бачили ми таких!
Ліжко в спальні було акуратно застелене, проте Галя завжди застилала його перед тим, як піти на роботу.
-Треба ж! Навіть не розбудила мене, щоб у спальню перейшов. І на роботу вчасно не розбудила. Ну, нічого! Пора вже показати, хто в хаті мужик!
Він пішов на кухню, але звичного сніданку не знайшов.
Він нашвидкуруч поснідав бутербродами і пішов на роботу дуже роздратований.
Весь день на роботі Олег був сам не свій і він з нетерпінням чекав вечора, щоб серйозно поговорити з дружиною про її витівки.
Однак коли Олег прийшов додому з роботи, то замість звичного поцілунку дружини його зустріла тиша.
Галини вдома не було. Так само як і її речей.
Олег спробував додзвонитися до дружини, але її телефон мовчав.
Чоловік не знав, що й думати.
Він кинувся обдзвонювати її подруг, але всі в один голос стверджували, що Галю не бачили.
Весь наступний день він намагався знайти дружину, та її ніде не було. З роботи вона звільнилася, у друзів та подруг не з’являлася, у готелях її не було.
Олег взяв невелику відпустку і вирушив в інше місто до батьків Галі, але й там не знайшов дружину. Мало того, вони навіть не знали, що Галина пішла від Олега!
Додому Олег повернувся ні з чим.
Тепер удома, після роботи, його не зустрічала дружина, смачна вечеря та затишна квартира. Тепер все було з точністю до навпаки.
Через кілька місяців йому прийшли документи на розлучення.
Минуло два роки.
Олег жив сам. За цей час він мав кілька жінок, але ніхто так і не зміг замінити йому Галину.
Час ішов.
Якось Олегові знадобилося з’їздити в сусіднє невелике містечко у справах.
Саме там він і побачив її, але Галя була не одна.
Вона була з чоловіком, який тримав на руках маленьку дитину.
За всі п’ять років, які вони були разом, він ніколи не бачив Галину такою щасливою. Вона просто випромінювала тепло і кохання. Здавалося, що вона дарує це всім навколо, а не тільки цьому чоловікові і малюкові на його руках.
Підходити до них Олег не став, чудово розуміючи, що не має на це жодного права.
Дорогою додому він згадував ті п’ять років життя, коли вони з Галиною були разом.
Тільки зараз він зрозумів, що ніколи не прислухався і не шанував дружину.
Тепер він на власному досвіді зрозумів сенс приказки:
«Що маємо не цінуємо, а втративши плачемо…»
І йому було щиро шкода, що зрозумів він це занадто пізно…