Оля була самодостатньою, доброю, чуйною та розумною жінкою. Працювала фінансовим директором у досить великій друкарні. Жила у двокімнатній квартирі одна. Вона передалася їй у спадок від батьків. На жаль, у Олі з рідних нікого не залишилося, і часом її охоплювали почуття самотності та туги. Доля розпорядилася так, що їй не траплялися гідні чоловіки.
Як завжди в хорошому настрої Оля прийшла на робочу зустріч. Там вже були присутні директор, комерційний директор, директор з виробництва та замовник.
-Знайомтеся, – почав директор, – це Михайло Олександрович – наш замовник і майбутній постійний клієнт.
Чи то у всіх був дуже гарний настрій, чи в повітрі відбувалася якась хімічна реакція, але між Олею та Михайлом утворився невидимий зв’язок. Йшов час. Михайло все частіше приїжджав до Олі на роботу, під різними приводами запрошував її випити кави на обідній перерві або в ресторан на вечерю після роботи. Він був статним, успішним, красивим, цікавим і впевненим у собі чоловіком. Михайло був на кілька років старший за Олю. На його голові вже з’являлася легка сивина, але вона додавала йому лише шарму. Олі дуже подобався Михайло, і саме з ним вона дозволяла виявляти жіночу слабкість, а Михайло в свою чергу був дуже радий оберігати її.
– Олю, ми хоч і не так довго разом, але моє серце підказує, що ти та єдина, з якою я хочу провести все життя.
-Знаєш, може це прозвучить трохи награно, але я відчуваю те саме по відношенню до тебе. Якщо ми вже зважилися на наступний крок, я повинна познайомитися з твоєю сім’єю. Ти казав, я ще тоді здивувалась, що мама живе з тобою. Може, мені час прийти до вас гості? – усміхнено запитала Оля.
-Звичайно, пора! Але я вже трохи хвилююся. Знаєш, у моєї мами досить важкий характер. Всі мої колишні дівчата після знайомства з нею буквально тікали від мене. Що саме відбувалося, я не знаю до цього дня, – не впевнено та хвилююче відповів Михайло.
Ось і настав день довгоочікуваного знайомства із мамою. Михайло зустрів Ольгу після роботи, і вони у піднесеному настрої вирушили до найближчого супермаркету, щоб прикупити усіляких смаколиків та делікатесів на святковий стіл. Дзвінок у двері, і на порозі квартири з’явилася невисока та досить миловидна доглянута жінка з щойно зробленою салонною зачіскою. Незважаючи на вік, а жінці було вже понад сімдесят, Вероніка Сергіївна виглядала підтягнутою.
– Мама привіт! – сказав бадьоро Михайло і цмокнув матір у щоку. – Знайомся, це Оля.
Жінка оцінювально подивилася на неї і повільно оглянула з ніг до голови.
– Доброго дня, Ольго. Михайлик, проведи гостю до будинку.
Начебто перша хвилина зустрічі пройшла, але Оля відчувала щось не те, як мама назвала їхні імена. Не просто Оля та Михайло, а Ольга та Михайлик, ніби вже спорудила невидиму стіну між ними. “Та це я, мабуть, чіпляюся,” – подумала Оля і сміливо зробила крок у домашнє гніздечко свого обранця. Сама вечеря пройшла у більш-менш нормальній обстановці – більше завдяки Михайлу, який намагався відвернути увагу двох жінок. Нестримно жартував, знаходив нові теми для розмови, але від уваги Олі не вислизнув той факт, що мама намагалася всіма можливими методами опікуватися улюбленим сином.
– Михайлик, тобі зручно на цьому стільці? Михайлик тобі не гаряче? Михайлику потрібно тонше нарізати цей шматок м’яса! І так далі.
Оля намагалася не помічати цієї не зовсім доречної турботи, тим більше, що за всіма правилами пристойності люди хочуть більше дізнатися про нового знайомого, і Оля була готова до шквалу питань, але їх не було. Здавалося, для матері Михайла Оля була одним із предметів сервіровки столу. Вся її увага була поглинена забезпеченням комфорту Михайла.
– Добре, -подумала Оля, – напевно, це нормальні стосунки матері та сина. Їй цього знати не дано, материнського щастя, так би мовити, вона ще не зазнала.
Настав час чаювання, і Оля зголосилася допомогти прибрати непотрібний посуд та приготувати все для чаю. Опинившись на кухні, Вероніка Сергіївна з порогу заявила:
-Я дивуюсь вам, Ольга. Ви вже в такому віці повинні розуміти, що корисно молодому чоловікові, а що ні. Це вкрай безвідповідально із вашого боку.
Оля трохи здивувалася від такого натиску. Мало того, що їй нетактовно вказали на вік, так ще й висувають претензії. Але Вероніка Сергіївна не дала їй схаменутися і зібратися з думками:
– Чим ви думали, коли купували цей торт? Це ж купа жирного крему і різних барвників!
У Олі так і крутилося на думці сказати, що всі продукти вибирав Михайло, при цьому примовляючи, що саме такий торт він любить. Але виховання не дозволило Олі розпочинати розмову зі своїм виправданням. Вершиною вечора стала заява матері, що синові завтра на роботу рано вставати, а для здоров’я молодого чоловіка важливий режим, і настав час гості і честь знати. Олі не хотілося засмучувати кохану людину, тому вона просто сказала:
– Михайло, виклич мені таксі, будь ласка..
Михайло трохи засмутився, але все ж таки викликав і провів Олю до таксі. Його мама проводила її тріумфальним поглядом і навіть обдарувала добродушною реплікою:
-На добраніч, Олю.
Ця ніч була для Ольги неспокійною, але наступного дня дзвінок від Михайла повернув її в гарний настрій, і неприємний осад званої вечері став відходити на другий план. Зустрічі тривали, і в якийсь момент Оля та Михайло зрозуміли, що вже не можуть розлучатися та перебиватися короткими побаченнями. Постало питання про спільне проживання. Оля поставила умову, що проживатимуть вони в її квартирі, бо передчувала, що мама Михайла потягне ковдру на свій бік, а жити з нею на одній житлоплощі, як вже встигла зрозуміти Ольга, вона не зможе. Але недовго раділи своєму безхмарному сімейному життю молоді люди. Кожні вихідні мама була на порозі, при цьому примовляючи:
-Так, Ви ще спите? Як, Ольга, ти ще не приготувала Михайлику сніданок? Ольга вологе прибирання потрібно робити щодня, Михайло не переносе пилі з дитинства!
І багато іншого було сказано в тому ж дусі. Ольга трималася з останніх сил. Дякувати Богу, рятували недільні вилазки з друзями, пікніки, походи в кіно та театри. Але ж хотілося і просто у вихідний день насолодитися один одним у тиші та спокої, але…
Робочий тиждень пролетів дуже швидко, спільних планів не було жодних, оскільки Михайлу терміново потрібно було виїхати у відрядження, і, як водиться, лише господар за поріг, то вдома щось та зламається. Потекла пральна машина. Чим це може закінчитися, знає кожен мешканець багатоповерхівки. Ольга тривожно бігала по квартирі в пошуках старих рушників і будь-яких ганчірок, які можуть увібрати в себе воду. Дзвінок у двері не віщував нічого доброго. Відкривши двері, на порозі своєї квартири Оля побачила Вероніку Сергіївну. Тут же з порога вона стала вичитувати невістку, що та розвела безлад, і що така дружина не здатна забезпечити комфорт і сімейне щастя її дорогому Михайлику. І тут Олю прорвало як ту саму горезвісну пральну машину: потік слів, приправлених образою і постійним емоційним стримуванням себе – фонтаном обрушився на свекруху. Але Вероніка Сергіївна встигла прийняти оборонну словесну тактику. З боку картина виглядала дивно – посередині кухні стоїть тазик із уже зібраною водою, а з обох його боків дві тітки, що кричать одна на одну.
І тут серед усього цього хаосу пролунало гучне:
-Припиніть! – Дві жінки одночасно повернулися у бік джерела голосу.
На порозі кухні стояв сусід Віктор Степанович. То був чоловік сімдесяти п’яти років, який зберіг поставу і підтягнутість навіть у такому поважному віці.
-Це що ще тут у вас відбувається? Ольга, розповідай! – різко і чітко промовив Віктор Степанович.
У епіцентрі сварки жінки не помітили, що вхідні двері залишилися відчиненими, і їх концертом насолоджувався весь під’їзд. От і довелося прийти сусіду розбиратися.
“І дякувати Богу, що з’явився свідок”, – подумала про себе Оля. “Якби не сусід, невідомо, чим би все це закінчилося”.
Перша зі ступору вийшла свекруха і вигуками стала скаржитися на Олю, звинувачувати її у всіх гріхах.
-Тихо! – тоном, нетерплячим заперечень сказав сусід. – Відповідатимете на конкретно поставлене питання, коли запитаю конкретно вас.
На загальний подив Вероніка Сергіївна покірно затихла і присіла на край стільця, намагаючись сухим рушником надати собі нормального вигляду. Оля з тремтінням у голосі від перенесеного стресу абияк пояснила, що трапилося, намагаючись при цьому знову зібрати залишки води в тазик.
– У будинку є якісь інструменти? – Діловито сказав сусід.
– Так, звичайно, зараз принесу, – квапливо відповіла Оля, при цьому радіючи, що за час свого самотнього життя запаслася різними інструментами.
– Так, почнемо, – сказав сусід і діловито поліз за пральну машину.
Щось там покрутив, притис, переставив і все, поломка була усунена. Оля на радостях так розчулилася, що слова подяки полилися прямо зі сльозами впереміш.
-Ну ти чого, доню? А ну припини розводити сльози! Краще чайник постав, зараз почаююємо, поговоримо, і весь стрес як рукою зніме.
У метушні ремонту та приготування чаю Оля зовсім забула про свекруху, яка весь цей час не видала жодного звуку. Весь цей час вона тихенько сиділа в куточку і з цікавістю спостерігала за Віктором Степановичем. Несподівано так неприємний день продовжився досить мирно і спокійно в цікавій бесіді. Сусід виявився ерудованим співрозмовником, начитаним, розповідав багато цікавих історій зі свого життя. Весь цей час Оля крадькома спостерігала за свекрухою, та була небагатослівна, іноді поводилася як школярка. Щойно Віктор Степанович звертався до неї, як вона сором’язливо опускала очі. Олі ледь вдавалося втримати сміх, спостерігаючи за цією картиною. Незабаром сусід зібрався йти додому, і перед Олею замаячила перспектива продовження скандалу, а для цього вже не було ні сил, ні бажання. Але на подив Олі свекруха пішла відразу після сусіда, кинувши на прощання коротке “До побачення, Оля”.
Ранок приніс свої плоди у вигляді нових роздумів. Олю почав турбувати черв’ячок на ім’я совість, настирливо доводячи, що треба бути стриманішим і не можна себе так поводити з людьми похилого віку, навіть якщо це настирлива свекруха. І як на таку ситуацію відреагує Михайло, якому Вероніка Сергіївна негайно все доповість, описуючи все у найяскравіших фарбах зі свого погляду? Такі думки роїлися в голові в Олі, поки дверний дзвінок не повернув її в реальність. Відчинивши двері, Оля застигла.
– Доброго ранку, Олю! – сказала як ні в чому не бувало свекруха.
“Доброго ранку, Олю?!”, – повторила Оля про себе з найбільшим подивом. Тим часом Вероніка Сергіївна з незворушним та ангельським виглядом вимовила:
-Олю, а твій сусід електроприлади лагодить? У мене тут із праскою щось трапилося.
Першу секунду Оля не могла зрозуміти, про кого взагалі йдеться і чому свекруха тримає в руках стару праску, яка припадала пилом у неї давно на балконі, тим часом, як вона давно користується новітнім парогенератором. І тут до Олі дійшло… “Мамо моя дорога, та невже моя свекруха залицяється до сусіда?!” – подумала Оля, але не показавши виду пішла питати поради у Віктора Степановича.
Оля з розчуленням спостерігала у себе на кухні, як мило спілкується свекруха і сусід, який намагається зберігати показану строгість. Ось так і повелося з того часу: свекруха, як і раніше, приходила до Олі та Михайла у вихідні, притягуючи якийсь мотлох, який треба було терміново полагодити і, звичайно ж, тут без золотих рук Віктора Степановича ну ніяк не обійтися. Незабаром її візити стали настільки короткими, що ледве сказавши фразу “Привіт, діти”, жінка ховалась у дверях сусідньої квартири. А там зовсім заглядати до них припинила.
У тому, що ставлення свекрухи до Олі та Михайла змінилося промовисто показав один випадок. Під час святкового обіду, на який було запрошено Віктора Степановича, у нього випадково впала на підлогу вилка, на що свекруха відразу вимовила, звертаючись до сина:
-Михайло, що ти сидиш? Хіба не бачиш, Віті треба принести нову вилку!
І тут Оля остаточно зрозуміла, що повіяв вітер змін. Свекруха зробила неоціненний подарунок своїм дітям, змінивши об’єкт своєї турботи. Тепер Оля могла з упевненістю назвати Вероніку Сергіївну улюбленою свекрухою, тим більше, що той випадок із тазиком за обопільною та мовчазною згодою двох жінок залишився глибокою таємницею.
– Ну що ж, улюблена свекруха, тепер ми набридатимемо вам, відвідуваннями у вихідні і не тільки, – з іронією подумала Оля, тримаючи в руках тест з двома смужками і з розчуленням вперше спостерігала, як Михайло стрибає від щастя.
