Олег кілька хвилин постояв посеред кімнати, в якій спали четверо його дітей. Потім він взяв заздалегідь приготовану сумку і вийшов з хати.
До станції він ішов пішки, а це, як не як біля пʼяти кілометрів.
Він ішов від свого дому, не шкодуючи ні про що, і ні про кого.
Зараз Олега турбувало тільки одне – чи встигне він на потяг, який стоїть на станції всього лише дві хвилини.
Встиг…
Ні совість, ні розум його не турбували. Він не думав, що в тому селі, де він прожив понад десять років, залишилися його діти й дружина.
Його не хвилювало, що з ними буде після його втечі…
Проїхавши близько двадцяти годин потягом, Олег зійшов з нього в невеликому містечку і став будувати нове життя…
А там, у селі, вранці не знайшли вдома батька і чоловіка.
Наталка прокинулася рано, але чоловіка вже десь не було. Вона дуже здивувалася і спочатку подумала, що Олег пішов у магазин.
-Може поїхав у райцентр по продукти, – подумала вона.
Бо ж він чомусь забрав усі гроші, що були в них вдома…
Але Олег не з’явився ні цього дня, ні наступного. Не було його й через тиждень.
Він просто зник.
Наталка спробувала знайти його через знайомих, але ніхто нічого не знав.
До відповідних установ вона звертатися не стала, бо зрозуміла, що він їх просто залишив…
Із самого початку їх спільного життя Олег був незадоволений всім.
Тим, що вони мали переїхати в село, що доводилося жити без будь-яких зручностей у сільському будинку, доглядати за городом та хазяйством. Все це він робив абияк.
Але головне, Олег не любив дружину. Зовсім. А навіщо одружився на ній? Ну, треба було на комусь одружитися, чому ж не на Наталці?
Вона була хорошою у всіх сенсах – порядна, добра, працьовита.
Щоправда, у неї, як і в Олега, не було власного житла. Вони винаймали хорошу квартиру в місті.
Але настали важкі часи, роботи не було, платити за квартиру нема чим. Та й у них вже народилася перша дочка Галина.
Наталка запропонувала переїхати до її рідного села, де вона мала свій будинок.
Переїхали. За допомогою рідні відремонтували будинок, завели господарство.
Тут Олег і зрозумів, що йому все це не потрібно: будинок, дружина, господарство, діти.
Один за одним з’явилися два сини Миколка і Степан. А наймолодша Тетянка народилася чотири роки тому.
Галі було вже 12 років, і вона все більше уваги та любові віддавала братам і сестричці.
Дружині Олег постійно говорив, що йому все набридло, що він готовий хоч зараз поїхати від них на край світу.
Наталка відчувала, що він говорить правду, але сподівалася, що почуття обов’язку візьме гору. А коли Олег зник, то зрозуміла, що він втілив в життя свої думки…
І вона мужньо взяла на себе все, що для неї приготувала доля. Усе своє подальше життя вона присвятила дітям. Вона старалася, щоб вони ні в чому не потребували, вчилися, розвивалися.
У її будинку в селі були створені всі зручності, сучасна техніка. Для дітей було придбано комп’ютери.
Хлопці, підростаючи, допомагали мамі доглядати корів та численне хазяйство.
Коли Галя закінчила школу, мама відправила її вчитися в місто на економіста.
Слідом за нею професії ветеринара та агронома здобули Микола і Степан. Адже мама тепер мала свою невеличку ферму.
Минуло близько двадцяти років. Діти давно виросли, завели свої сім’ї, працюють разом із мамою.
Наталка більше не вийшла заміж. Не хотіла, та й часу не було.
Було кілька чоловіків, які були не проти стати вітчимами її дітям. Але Наталка дітям вітчима не хотіла…
А що Олег? Він кілька разів міняв місце проживання, міняв співмешканок.
Потім, нарешті, настав час розпочати інше життя. Він знову одружився, зʼявилося двоє дітей і чоловік жив спокійно, анітрохи не жалкуючи про минуле життя.
Старша дочка Галина все ж таки розшукала його. Олегу було вже під шістдесят років. Він нізащо не впізнав би свою дочку, якби та не була так схожа на нього.
-І як тобі живеться після твоєї зради? – просто запитала дочка.
-Нікого я не зраджував, – спокійно відповів батько. – Просто ви для мене завжди були чужими. А зараз я маю дітей, яких я люблю.
Галині було неприємно чути це, було прикро за матір, яка все своє життя жила заради них.
І все ж Олег поцікавився:
-А як ви зараз живете?
-Ми живемо добре. У нас є сім’ї, діти, прекрасна мама і бабуся.
Але до тебе це не має ніякого стосунку.
Більше з «батьком» вони не спілкувались ніколи…
