Настя працювала у квітковому магазині після того, як не стало її мами. Зайняла її місце.
У неї на руках залишився молодший братик, хоча батько теж був, але завжди вічних роз’їздах, чи відрядженнях.
Він тяжко переживав втрату дружини, тому вдома йому не сиділося.
Але Настя його розуміла. Їй і самій було нелегко, але, продовжуючи мамину справу, вона ніби відчувала, що віддає данину її пам’яті.
Сама Настя була самотня, вік до тридцяти підходив, але виховуючи брата, вона не могла собі дозволити особистого життя.
-Встигнеться, – говорила вона своїй стурбованій колезі, директору магазину та маминій колишній подрузі. – Кажуть, що повз долю не пройдеш.
Настя підмітала підлогу в магазині, коли до них зайшов молодий чоловік. Він довго розглядав квіти, нюхав, вибирав, і нарешті звернувся до Насті:
-Ви мені не допоможете, потрібен букет, гарний, але не пишний, такий, знаєте, елегантний.
Настя задумалася і запитала:
-Які вподобання у тієї, кому ви купуєте квіти? Який характер, рід занять, які кольори вона любить, яскраві чи непомітні?
Чоловік непевно знизав плечима, посміхнувся і відповів:
-Чесно кажучи, гадки не маю. В нас сьогодні перше побачення.
-Тоді ось, – Настя поклала перед чоловіком п’ять дуже красивих і ніжних троянд, не зовсім білих, злегка рожевих, обв’язаних ніжною стрічкою.
-Те що потрібно. Спасибі вам.
Молода жінка подивилася йому вслід і подумала, як приємно робити людей щасливими. Такий симпатичний, елегантний, зараз прийде на перше побачення, подарує троянди…
Їй самій уже час подумати про особисте життя. Брат братом, але в неї вік, не дівчинка вже.
-От би зустріти такого чоловіка, як цей! Йому, напевно, вже за тридцять, дуже приємний!
Настя й сама не помітила, як почала часто думати про нього, ні-ні, та й згадає.
А через тиждень він з’явився знову! Настя зустріла його з посмішкою і одразу запитала:
-Ну як? Все добре! Сподобався букет?
-Ще б пак! Ви навіть не уявляєте як! Ще один такий самий зробіть будь ласка.
Настя здивувалася, але не встигла нічого сказати, як підійшла її колега та авторитетно заявила:
-Вибачте, юначе. Але знову ті самі квіти… Давайте підберемо щось інше цього разу, ну, для різноманітності, щоб знову здивувати дівчину.
Але чоловік засміявся і відповів:
-Не хвилюйтеся, це буде інша дівчина. А ось букет я хочу той самий. Він справив чарівне враження, не хочу помилитись.
Настя переглянулася з колегою і зробила такий самий букет. Покупець завжди правий.
Після його відходу жінки тільки руками розвели. Ось тобі й красень! Ловелас.
Історія з покупкою букета повторилася ще раз, і знову ті ж квіти, і знову та сама щаслива посмішка! Але коли він прийшов уже вп’яте прямо наприкінці робочого дня, Настя не витримала і запитала:
-Ви вибачте мене, але я ніяк не розумію, ви так і не можете визначитися? Невже жодна дівчина вам так і не припала до смаку?
Вона мала таке відчуття, що вона вже прямо не любить його, цього покупця, який регулярно купує однакові букети, поспішаючи на перше побачення. П’яте за рахунком!
Чоловік розсміявся і сказав, глянувши на її бейджик:
-Ну що ви, Настю! Вони всі чудові! Кожна по-своєму. Якби ви бачили їхні очі, коли я дарую їм ваші букети! Вони просто у захваті, тому я й не змінюю нічого. Щоразу йду, як на свято.
Настя почала робити черговий букет, приготувала рожеву стрічку, як завжди, нудно і банально, але він раптом попросив:
-Моя сьогоднішня щасливиця особлива. Колишня акторка, дуже елегантна. Додайте ще пару троянд будь ласка.
Вона мовчки виконала його прохання, зав’язала розкішний бант і засунула троянди йому в руки без звичайної усмішки.
Чоловік послав їй повітряний поцілунок і зник за дверима.
-Ні, ти чула? Щасливиця! Чи знала б ця «щасливиця», яка вона в нього за ці три місяці? Ну, і гультяй! – сказала колега.
А Настя тільки знизала плечима. Вона не любила обговорювати клієнтів, хоча цей тип явно на те заслуговував.
Незабаром робочий день закінчився. Вона вийшла з магазину і, пройшовши кілька кроків, помітила на узбіччі машину, а поруч свого клієнта. Він з усмішкою підійшов до неї і радісно запитав:
-Настю, не складете мені компанію?
Настя побачила свій букет на задньому сидінні і запитала з легким сарказмом:
-На побачення з вами поїхати? А що, самі не можете?
Він знову засміявся своїм чарівним сміхом, узяв її під лікоть і посадив на переднє сидіння. Вона чомусь не сперечалася. Їй навіть цікаво стало, що задумав цей ловелас.
Їхали недовго, дорогою він сказав, що має свій бізнес, будівельно-ремонтну фірму. Потроху будує, але більше ремонтує різні об’єкти, на які у міському бюджеті бракує коштів.
Нарешті вони під’їхали до симпатичної будівлі, яка потопала в зелені, і поспішили всередину.
У приймальні сиділа жінка похилого віку дуже охайна на вигляд. Вона радісно привіталася, і довгим коридором вони пройшли в невеликий зал і сіли на останній ряд.
-І ось тепер наша улюблениця Ірина Олександрівна з нами! – почула Настя і побачила дуже елегантну жінку в темно-синій оксамитовій сукні і з чудовими сивими буклями на голові.
Вона вітально нахилила голову, і Настя, звичайно ж, впізнала її! Артистка їхнього театру, щоправда кілька років тому залишила сцену.
-Вітаємо її, друзі!
Пролунали оплески, а потім
-Слово нашому шановному спонсору Володимиру Івановичу.
Її супутник підвівся і вийшов на сцену. Він вручив акторці чудовий букет, поцілував руку і сказав:
-Дуже радий! Радий і щасливий тому, що наші старання йдуть на користь вам, любі мої, дорогі друзі. Я сподіваюся, що Ірина Олександрівна почуватиметься тут, як удома, у колі друзів та шанувальників її таланту.
Ось усе й вирішилося. Так просто. Володимир та його фірма колись відремонтували цей будинок для літніх та одиноких людей, зовсім невеликий, чоловік на тридцять.
Тепер вони його спонсорують, і він сам особисто вітає у ньому кожного нового мешканця.
Жінкам дарує букет троянд, куплених у Насті, а чоловікам цікаву книгу.
Насті стало соромно за свої думки, за те, що вона таке подумала про людину, не розібравшись.
Але з цього дня її самотність закінчилася!
Не минуло й року, як вони з Володимиром одружилися, і він став тепер і її спонсором. Не грошима, звісно.
А спонсором жіночого щастя, кохання та благополуччя…
