Головна - Історії жінок - Від Ірини пішов чоловік. Жінка поралася на кухні, коли повернувся Михайло і зробив дружині сюрприз. – Нам треба розлучитися, – заявив він. Жінка важко пережила розлучення, але все ж повернулася до життя. Якось після роботи Ірина зустріла Михайла біля під’зду. – У мене до тебе розмова, – сказав він. – Що назад проситися будеш, – запитала жінка. – Ні. Але ми маємо дещо вирішити, – загадково промовив Михайло

Від Ірини пішов чоловік. Жінка поралася на кухні, коли повернувся Михайло і зробив дружині сюрприз. – Нам треба розлучитися, – заявив він. Жінка важко пережила розлучення, але все ж повернулася до життя. Якось після роботи Ірина зустріла Михайла біля під’зду. – У мене до тебе розмова, – сказав він. – Що назад проситися будеш, – запитала жінка. – Ні. Але ми маємо дещо вирішити, – загадково промовив Михайло

Ось чого, а цього у своєму житті Ірина не чекала. А воно сталося, причому так несподівано, без попередження, без підготовки. Від неї пішов чоловік Михайло після шістнадцяти років шлюбу.

То було горе для жінки. Ні, вона, звичайно, помічала, що Михайло якось змінився в останній рік. Постійно зайнятий на роботі, весь у якихось невідкладних справах, став похмурим та дратівливим. Але вона намагалася зрозуміти, підтримати і навіть у відпустку на тиждень відпустила одного.

Збиралися вони всією сім’єю, але тут дочка Юля занедужала.

Михайло спочатку засмикався, що відпустка відміняється, але Ірина заспокоїла чоловіка: 

– Їдь, а ми тут самі впораємося. Повернувся він через тиждень, відпочивший, трохи розслаблений. 

За час відпустки дзвонив часто, про доньку турбувався. У Ірини й гадки не виникло, що щось не так. Тим більше, що після закінчення навчального року він відправив їх до Туреччини.

І ось після повернення звідти Михайло і зробив дружині сюрприз: нам треба розлучитися. Вірніше не так:

– Я йду, Іро, – сказав він.

Потім було довге пояснення. Його начальник запропонував йому добру частку акцій, заманив його у серйозний проект. Ну, про це вона й так знала. Але тут на горизонті стала постійно з’являтися дочка начальника, член ради директорів. Ну коротше, зійшлися вони, покохали одне одного. Немає в нього сил розлучитися з цією Жанною. Пізнє кохання, останнє…

Іра не знала, що їй робити. Вона всього чекала від життя, але такої зради ніколи. Так, вона зірок з неба не хапалє, викладає в музичній школі, нічим, крім свого «ангельського» характеру, особливо не виділяється. Але ж у них сім’я, дочка, яку ще на ноги піднімати!

– А ось про це не турбуйся. Я її забезпечу, це обіцяю. Утримуватиму доти, доки заміж не вийде.

Так він відкупився від них, перепросив, поговорив з Юлею «по-чоловічому», пояснив ситуацію, наскільки це можливо. Вони обоє чули, як дівчинка плакала у своїй спальні, а вранці вийшла і сказала:

– Я зрозуміла. Ви більше не любите одне одного. Але ж ти не кинеш мене, тату?

Тут вже розплакався батько, обійняв дитину, наобіцяв сім верст до небес і пішов збирати речі. Так розпалася їхня родина. Квартиру, звичайно ж, він залишив дружині та доньці, а сам переїхав до своєї нової пасії у чудовий заміський будинок. Потім розлучення, потім сльози, а потім треба було брати себе до рук. У неї дочка, їй потрібна турбота та увага.

Особливо Ірина занепокоїлася, коли Юля почала відвідувати батька з його новою дружиною. Звідти вона поверталася вся захоплена:

– Який будинок, який сад, басейн у будинку, мамо, ти уявляєш? Ми з Жанною плавали, доки тато був зайнятий у себе в офісі на другому поверсі. Потім ми їздили до кафе обідати, а потім вони мене додому привезли! У цей наш двір, – остання фраза прозвучала з легкою зневагою.

Після цих промов Ірина задумалася: чи варто пускати туди дочку? Тим більше, що вона хотіла до батька буквально кожні вихідні, а потім порівнювала будинок, в якому живе і їх, непоганий, але…

– Я раніше недолюблювала цю Жанну, – заявила дочка за вечерею, – а тепер зрозуміла: вона класна, правда. Ми з нею як подружки.

– Ну ще б пак, – подумала Ірина, – на двадцять років молодша за Валентина, в дочки годиться. А в душі виник порив ревнощів, заздрощів і ще якесь почуття. Швидше за все, це були все ж таки ревнощі. Але дивна річ, до цієї Жанни вона ревнувала не колишнього чоловіка, а дочку!

І вкотре просто не відпустила її до них. Відбулася сварка.

– Мамо, ти не можеш мене не пускати до тата! – Заявила дочка.

– Можу, бо ти не до тата хочеш, а до його нової дружини, чи не так? Що у вас може бути спільного? Я не хочу, щоби ти заводила тісну дружбу з жінкою, яка зруйнувала нашу сім’ю. А з батьком можеш в іншому місці зустрічатись: зоопарк, цирк, кафе-морозиво. Будь ласка, я хіба заперечую? Але в будинок цієї Жанни я їздити тобі забороняю. Розмова завершена!

Ірина, звичайно ж, пошкодувала, що була така різка і строга, ну а що скажете робити в такому разі? Заохочувати цю прямо «материнську» та «дочірню» прихильність? Дочка подивилася на неї жалісним поглядом і сказала:

– Мені не п’ять років, мамо, щоб ходити в цирк та зоопарк. На завтра у нас шопінг намічено, Жанна хоче вибрати мені речі, які ти мені ніколи не купиш! Сама одягаєшся абияк, і мене…

– Припини! – вигукнула Ірина. – Я одягаюсь відповідно до свого статусу. Я вчитель і стиль у мене класичний. І на жодний шопінг ти не поїдеш.

Юля заплакала та пішла до своєї кімнати. Ірина чула, як вона розмовляє з батьком, напевно скаржиться на матір, просить допомогти. Але потім все стихло. Юля заспокоїлася, всі вихідні просиділа вдома, слухняно не поїхавши до батька.

Ірина спробувала поговорити з дочкою, але та лише відмахнулася:

– Все нормально, мамо. Не хвилюйся.

Ох уже ці слова! Але довелося промовчати.

Тиждень пройшов відносно спокійно. А наступних вихідних Ірину чекав сюрприз! У субботу, ближче до вечора, з’явився Михайло. Такий собі діловий красень, у дорогому костюмі та черевиках за ціною Іриної скромної машини. Прямо пройшов у вітальню і попросив кави.

– У мене тільки розчинна, – сказала Ірина, – ти таку не п’єш. Що за візит, чим удостоїлися?

Михайло оглянув її скромний домашній вигляд, велюровий халат та капці, і приступив до розмови.

– Іро, вислухай будь ласка спокійно, я тебе дуже прошу.

– Звучить, як сиди тихо і не говори, – в’їдливо сказала вона.

Михайло пропустив репліку повз вуха.

– Так ось, ми давно дійшли цього рішення, але не знали, як тобі це піднести. Загалом, ми всі втрьох, я, Юля та Жанна, вирішили, що буде краще, якщо Юля житиме з нами. Від нас неподалік елітна гімназія, де Юля зможе закінчити школу. Потім вступить до університету. Ми створимо їй усі умови для навчання та відпочинку.

Ірина застигла, не могла вимовити жодного слова. А до неї все продовжували доходити слова, що бачитися вони зможуть будь-коли, Юля приїжджатиме в гості, шофер привезе, потім забере, якщо Михайло сам не зможе. Коротше кажучи, «райське» життя їй забезпечене.

Іра піднялася з крісла і змогла вимовити тільки одне: «Геть звідси, і щоб твого духу тут більше не було!»

Але в цей час зі своєї кімнати вийшла не менш розгнівана дочка, яка, напевно, підслуховувала під дверима, і заявила:

– А мене, мамо, ти спитати забула? Чого я хочу?! А я хочу жити із татом. І Жанна тут ні до чого. Я все одно поїду до них, ти мене не втримаєш. Тато мене вже в гімназію влаштував із наступного навчального року, якщо хочеш знати!

Михайло почервонів, несхвально глянувши на дочку, а Ірина встала і вийшла з кімнати. Більше вона не мала аргументів. Іти до суду, судитись? Ні, це і безглуздо, і безперспективно. Вона відпустила її.

Так, було тяжко, гірко, прикро. Сумно залишатися однією та пережити другу зраду. Але значить, вона щось зробила не так у цьому житті, раз від неї пішли найближчі люди. Їй знадобилося півроку, щоб пережити це.

Але потім до неї часто приїжджала красуня-дочка, цілувала, обіймала, розповідала купу найцікавіших історій зі свого нового, «елітного» життя.

Ірина раділа за неї, але в горлі завжди стояв ком образи, від зради найрідніших людей.

Plitkarka

Повернутись вверх