Сьогодні п’ятниця з міста до баби Зіни приїдуть діти та онуки. Щоправда не всі, дітей має п’ятеро, троє з них живуть у місті, один син живе закордоном, а молодший Андрій поруч із матір’ю. Він побудував будинок неподалік неї і живе з сім’єю, допомагає матері. Батька давно немає, Зіна вже тридцять років, як удова.
Зіна старіла красиво, бувають такі сільські красуні, єдине, одягається вона по-сільському все життя, але це її не псує. Димчаста сивина личить її шляхетному обличчю, хоч їй дуже багато років, чорні очі в неї, як вугілля, нітрохи не вицвіли, як це буває часом у людей похилого віку. Дивиться вона на всіх добрим і лагідним поглядом.
Баба Зіна, так її всі називають у селі, народилася тут же давно. Вона іноді забуває про свій день народження, як і цього разу. Село невелике, місцевих жителів уже не так багато, мабуть, уже дачників більше. Молодь дорослішає й одразу в місто, яке за двадцять кілометрів, ходить автобус, але зараз всі в основному на машинах.
Баба Зіна сьогодні встала рано, напекла три підноси пирогів, зварила компот із вишнів велику каструлю. Принесла з теплиці свіжі огірочки, помідори, зелень з грядки. Вона чекає на гостей. Кожну п’ятиню хтось тай відвідує її, онуки та діти.
Ближче до обіду баба Зіна накрила на стіл і вийшла на вулицю чекати на гостей. Ось під’їхала на машині дочка Катя з чоловіком та дорослим сином. Онуки у баби Зіни усі дорослі, є вже й правнуки. Приїжджають кожні вихідні, привозять дещо з продуктів, міський хліб, цукерки, печиво, а ще халву, дуже любить вона цю насолоду. Дочка Катя найщасливіша з усіх дітей, на думку баби Зіни. Чоловік у неї спокійний, жодного разу вона не бачила його роздратованим або з поганим настроєм. У місті вони мають велику квартиру, є ще заміський будинок. Привозили вони туди бабу Зіну, вона тільки головою хитала:
– Катруся, які золоті руки у твого чоловіка. Як гарно все влаштував. Будинок, як раніше у пана маєток.
Вона радіє за доньку, вдала доля у неї, і часто ставить за приклад іншим дітям. Катя вийшла з машини, обійняла матір, зять підійшов із пакетами в руках, всі увійшли до будинку. Будинок, звичайно, невеликий, але місця вистачає всім за великим столом.
Поки обмінювалися новинами, приїхав син Микола з дружиною і онука з маленькою донькою, правнучкою баби Зіни. Баба Зіна не могла відірватися від малечі, дівчинка ще маленька, а прабабуся радіє продовженню свого роду.
– Як шкода, що дід наш давно пішов, ось би порадувався нашій великій родині, – втираючи очі фартухом, говорила вона.
Баба Зіна здивувалася, побачивши дружину сина Галину, вона не любить приїжджати до села. Каже, що не добре їй у селі. Але Баба Зіна точно знає, що не село вона не любе, а свекруху, тому що з перших днів невістка відноситься до свекрухи, як до сільської і нічого не розуміючої. Галина вся із себе міська до кінчиків пальців. А баба Зіна не ображається, розуміє, але ось сьогодні невістка приїхала на подив. Свекруха, звичайно, здивувалася приїзду Галини, але тактовно промовчала, зустріла привітно.
Майже за ними приїхала дочка Ольга. Приїхала одна, син дорослий у неї, служить. Доля Ольги невдала, на думку матері, з чоловіком розійшлася давно, живе одна. Ольга нещодавно вийшла на пенсію, і найчастіше відвідує матір.
У Зіни є ще син Віктор, він не приїжджає майже ніколи, живе у Польщі, іноді дзвонить, раніше надсилав листи. У листах писав, що у них все добре, дружина працює, син Сергій вчиться. Внука Сергія баба Зіна ніколи не бачила, тільки на фото, коли навчався у школі. Наразі він одружений, і навіть є двоє дітей. Віктор завжди писав матері, що сумує за селом, а приїхати не виходить. Листи, які він раніше писав, були схожі один на одного, і тільки фото різні – онук у візку, потім першокласник, потім старшокласник. Баба Зіна щороку чекає, що син із сім’єю приїде на літо до села, поживуть тут трохи, відпочинуть на свіжому повітрі.
Ну а молодший Андрій, він завжди поруч, якщо що одразу приходять із дружиною Вірою. Молодший син – її надія та опора. Був час, коли він любив загуляти. Але одного разу баба Зіна занедужала тяжко, а він був не в тому стані, щоби викликати швидку з міста. Добре, що Віра швидко зорієнтувалася, забрали бабу Зіну до лікарні до міста. Андрій довго себе докоряв, і вирішив назавжди відмовитися від своєї звички. З того часу мама під його контролем. Він працює тут у селі трактористом, на тракторі оре город матері, допомагають із дружиною посадити картоплю та прибрати врожай. Сільські жителі, всі, як один розхвалюють Андрія:
– Який добрий син у Зіни, допомагає з дружиною у всьому, ще й нам сусідам зоре городи.
А баба Зіна радіє, що її син у пошані у сусідів. Вони з дружиною іноді літніми вечорами сидять з матір’ю на лавці у дворі під вікнами. Розповідають їй новини.
Ну ніби всі приїхали, баба Зіна дивиться на всіх своїх близьких очима, повними сліз, цілує всіх по черзі і дітей, і онуків.
Раптом до будинку під’їхала машина-таксі. Вона вдивляється, хто б це міг ще приїхати? З машини з букетом червоних троянд вийшов високий молодий чоловік, подав руку немолодій жінці, потім немолодому чоловікові. Баба Зіна мало не впала, добре, що поруч стояв Андрій, підтримав.
– Вікторе, Вітя! Господи, дякую тобі! А це Сергійко, онуку мій, який же ти високий, гарний. А це Ніночка, невістка, дай я тебе обійму.
Баба Зіна кинулася до сина на шию.
– Мамо, ну чого ти, не плач, мамо! – Віктор зніяковіло витирає її сльози, і свої заразом.
Ось це сюрприз для баби Зіни. Про це вона навіть боялася мріяти, всі діти зібралися за одним столом, онуки, правда не всі, але хто зміг.
Коли нарешті всі посідали за накритий стіл, баба Зіна з гордістю подивилася на свою величезну і галасливу сім’ю.
– Недарма я живу на цьому світі. Он які ви всі у мене гарні та хороші.
Встав Віктор, сказати тост:
– Ну мамо, із днем народження тебе. Давно я особисто не був на твоєму святі. Ти пробач мені, мамо. З ювілеєм тебе наша рідна!
Баба Зіна навіть здригнулася:
– Точно, я забула зовсім на радощах, а ви пам’ятаєте! Адже сьогодні десяте липня, як мій день народження, – кивала головою вона.
– Мамо, то у тебе ювілей, тобі сьогодні дев’яносто п’ять років! Багато! Але я думаю, ти відчуваєш зараз себе молодою серед своїх дітей і онуків.
– Точно, дев’яносто п’ять, а я й забула. Ох як багато, краще не пам’ятати, – зі сльозами промовила баба Зіна.
Баба Зіна дивилася на своїх близьких, а вони вигукували:
– З Ювілеєм, з днем народження наша рідна, здоров’я!
Як добре поряд зі своїми рідними, баба Зіна дивиться, як Андрій поглядає з тривогою на неї, переживає за її здоров’я, з кожним днем все важче їй ходити. А Катя з чоловіком передивляються, посміхаються, дивлячись на неї. А Ольга шепнула матері на вушко, що знайшла собі в місті чоловіка негулящого, наступного разу приїде з ним. Віктор та онук Сергій очей не зводять із ювілярки. А в неї навіть на щоках виступив ледве видимий рум’янець.
– Дітки мої всі зібралися, ось це щастя якесь. Жаль не бачить вас батько.
А Микола вже дістав гитару, він раніше був першим гитаристом на селі. Поволі стали підтягуватися на звуки гитари сусіди, несли в кого, що було. Хтось пироги, хтось сметану домашню, густу, хтось овочі, варення. Було весело. Ювілей святкували допізна.
Зіни не стало за місяць. Віктор із сім’єю поїхали за чотири дні до цього. Як чекала баба Зіна, щоб вони провели літню відпустку у неї в селі, так і вийшло. Вона була задоволена. Проводила їх зі сльозами і щаслива від того, що нарешті побачилася зі своїми близькими. Вони багато розповіли їй про життя закордоном, без якого вже не можуть жити.
Ішла баба Зіна зі спокійною душею, з усіма побачилася, незважаючи на відстані та зайнятість близьких. Вона знала, що вони всі її люблять, і відвідуватимуть її там, за селом на пагорбі.
