Андрій і Юра були рідними братами з різницею у віці 7 років. Дорослі хлопці жили вдвох у трикімнатній квартирі, а їхня мати — по сусідству з вітчимом. Брати працювали, хоча зарплата була не великою, щоб відокремитися один від одного, та й мати не дозволяла поки що ділити житло.
Прийшов час їм одружуватися і якось так склалося, що майбутніх дружин хлопці зустріли майже одночасно. Першим одружився старший Юра, а буквально через 2 місяці — і молодший Андрій. Жити молоді вирішили всі разом. Квартира велика, місця всім вистачить, та й всі вони цілий день на роботі, ніхто нікому не заважає.
Аня, дружина Андрія, була ровесницею обраниці Юри Каті. Дівчата навіть зраділи, що житимуть разом у такій “комуналці” й швидко знайшли спільну мову. Оскільки першою в квартирі почала жити Катя, Аня спочатку трохи хвилювалася, чи не вважатиме та себе хазяйкою, але цього не сталося. На наступний день після весілля Катя дружелюбно сказала Ані:
– Ну, вітаю тебе, молода дружино! — Дівчата засміялися, адже жодна з них ще не звикла до нового статусу. — Почувайся, як удома, користуйся всім, що бачиш.
Дівчата разом готували, прибирали квартиру по черзі, купували продукти на всю велику родину, вечеряли також разом, а зранку кожен біг у своїх справах на роботу. Вони дуже полюбили свої дівочі вечірні посиденьки на кухні, робили разом манікюр, навіть ділилися одягом і сумками.
Аня, щоправда, була трохи більш хазяйновитою: любила готувати, відшукувати нові рецепти, постійно щось намивала й планувала закупку продуктів на тиждень. Катя ж була в цьому плані трохи легковажнішою: готувала без особливого бажання, лінувалася вимити зайвий раз підлогу, могла подати чоловікові на вечерю магазинні пельмені. Аня її трохи дисциплінувала своїм прикладом, але ніхто нікого ні до чого не силував і не виказував незадоволення.
Через кілька місяців брати запропонували своїм дружинам поставити на кухні ще один холодильник, щоб харчуватися окремо, тому що вподобання в їжі у них були трохи різними, як і підхід до планування бюджету: Катя та Юра могли витратити половину зарплати за вечір на похід у дорогий ресторан, а потім харчуватися лише макаронами. Ну такими вже вони були! Аня ж Андрієм були економними, в основному завдяки дівчині, яку мати привчила до планування всього. Катя часто дивувалася:
– Ну як у вас так виходить, Аню? Зарплати в нас чотирьох практично однакові, але у вас завжди є і гроші, і їжа, а в нас то пусто, то густо.
Аня посміхнулася — вона зовсім не була пихатою й не вважала себе в чомусь кращою чи розумнішою за Катю:
– Ну, дивися. Ви любите ходити по кафе, ресторанам, ми — ні. Я краще приготую вечерю вдома, вийде і смачніше, і корисніше, і дешевше. По-друге, я завжди відкладаю з зарплати частину грошей, яка піде на харчування, і не торкаюся їх щоб не сталося. Так нам вистачає на їжу на цілий місяць. Ну і по-третє, ви любите, так би мовити, шикувати: купуєте дорогі сири й в’ялене м’ясо, ікру, креветки, ігристе, а ми ж до такого якось не звикли, тому й не хочеться. У нас їжа проста: картопля, каші, м’ясо, риба, молочне, овочі та фрукти.
Катя слухала дуже уважно:
– Ти така молода, а мудра, неначе тобі років 40!
Дівчата засміялися. Поради Ані допомагали Каті на дуже короткий термін, а потім усе повторювалося знову й вони сиділи на сухому пайку.
Загалом же молоді люди були задоволені життям разом, ніхто ні на що не скаржився, тим паче, коли з’явився другий холодильник і ніхто ні від кого більше не залежав.
Усе змінилося, коли одного разу в квартирі неочікувано з’явилася свекруха. Аня повернулася з роботи раніше за всіх, зайшла з продуктами на кухню і побачила жінку, що сиділа на табуретці й плакала.
– Тамаро Віталіївно, що сталося?
– Ой, дитино, — заголосила вона, — пішов від мене мій Василь! Прожили разом 15 років, а він узяв і вигнав мене!
– Як же так? — Аня була шокована.
– Сказав, що я йому набридла, що постійно його контролюю та суну свій ніс у всі справи! — Вона плакала ще сильніше.
І тут Аня побачила на кухні декілька сумок із речами. Було очевидно, що свекруха тепер житиме з ними, тим паче хазяйка квартири — вона…
Аня трохи розгубилася. Не можна сказати, що вона була в захваті від такої новини, але що було робити? Хазяйка квартири, дійсно, Тамара Віталіївна, то ж які можуть бути претензії?
Увечері додому повернулися всі інші мешканці квартири. Вони були, звісно, здивовані вчинком Василя Івановича, тим паче, що він стільки років знав маму та її характер “вічного контролера”, але ж жив із цим якось. То чому ж його терпець увірвався?
З того самого дня життя молодих круто змінилося в погану сторону. Декілька тижнів поспіль дівчата вислуховували нарікання та бурчання свекрухи на зрадника Василя, що виставив жінку після стількох років шлюбу, але згодом це почало трохи набридати.
Характер у Тамари Віталіївни, дійсно, був не подарунком, тож Катя й Аня швидко зрозуміли, чому чоловік виставив її з дому.
Оговтавшись від безперервних ридань, Тамара Віталіївна знову була “у строю”. Першим ділом вона сказала:
– Так, мої дорогенькі, треба вивезти один холодильник на дачу, він займає півкухні, так не годиться! — Дівчата вражено переглянулися. — І взагалі, що це за розділення таке? Ми що, не одна родина? Як так можна, поставити два холодильника? А як у когось із вас цибулина закінчиться, то й взяти не можна буде, треба просити? — Жінка стояла в позі “руки в боки” й оглядала вміст холодильника.
Катя й Аня почали пояснювати, для чого купили другий холодильник, і що всі цим задоволені, ніхто не ображається.
– Е ні, дівчатка. Квартира моя, хазяйка тут я, а мені заважає цей холодильник на півкухні, ходити нема де. Я ж не така тростиночка, як ви, мені більше місця потрібно.
Дівчата були дуже засмучені й роздратовані, але вирішили не скандалити й почекати чоловіків — нехай самі з матір’ю розмовляють.
– А тепер будемо з вами разом варити борщ! — Радісно скомандувала Тамара Віталіївна. — Я вас зараз навчу!
Дівчата знову переглянулися, адже кожна з них знала, як варити борщ, і робила це досить непогано.
– Тамаро Віталііївно, навіщо борщ? У мене вже є суп на сьогодні. — Сказала Аня.
– Учорашній? — Жінка підняла брів угору. — Скажеш таке!
– А ми взагалі сьогодні до друзів ідемо на вечерю, тож готувати не потрібно. — Відповіла Катя.
– Та тобі, я дивлюся, взагалі готувати не потрібно! — з’язвила свекруха, оглядаючи напівпорожні полки холодильника дівчини.— У Ані хоч продукти є і щось наготовлене, а в тебе що? Вітер гуляє! — Вона незадоволено зачинила дверцята. — Мої хлопці люблять борщ! Тож починаємо готувати.
Невістки вирішили не прирікатися й слухняно почали чистити картоплю й робити зажарку.
Холодильник вони все-таки зуміли залишити, хоча хлопцям довелося влаштувати матері справжній скандал.
– Добре, — врешті мовила свекруха роздратовано, — але куди маю складати свої продукти я? У ваш холодильник чи у ваш?
– Мамо, ну обери будь-який, це ж неважливо. Або клади частину туди, частину туди. — Запропонував Юра.
– Доведеться, мабуть, все до вас класти, — звернулася вона до Юрка, — адже у вашому холодильнику їжі взагалі не знайдеш! — Буркнула жінка.
– Мамо! Я нормально харчуюся, мене моя дружина та її страви влаштовують! — Заступився хлопець.
– Аякже! — Крикнула вона й вийшла з кухні.
З того часу, як Тамара Віталіївна почала жити з молодими, все їхнє спокійне й веселе життя пішло шкереберть. Усі почали дратуватися, сваритися через дрібниці. Скандали траплялися кожного дня з причин, які до того ніхто б і не помітив. Усі намагалися тепер сидіти по своїх кімнатах і не спілкуватися, зустрічалися тільки на кухні, де свекруха знову починала своє керівництво.
– Мамо, може б нам якось роз’їхатися… — Несміливо почав розмову Андрій.
– Що? Як це? Я вам що, заважаю? — Здивувалася жінка.
– Ну що ти, — відповів Юрко, — просто ми подумали, що краще було б продати цю квартиру й купити дві однокімнатних.
– А де тоді житиму я? — Продовжувала нервувати Тамара Віталіївна.
– Ну, може тато прийме тебе назад…
– От яких я синів невдячних виростила! Він мене викинув із дому, а тепер рідні сини хочуть зробити те саме! — Закричала вона.
– Вибач, мамо. Ми просто були впевнені, що ви з ним помиритеся… — Відповіли хлопці, зрозумівши, як образили матір.
– Якби навіть і так, я б цю квартиру, у якій прожила з батьком півжиття, не продала б нізащо! Вона мені дуже дорога, як пам’ять, не смійте чіпати її, доки я жива! — Жінка заплакала.
Хлопці обійняли матір і зрозуміли, що не мають права відбирати цю квартиру.
Хай би як важко їм не було, але довелося піти на орендоване житло. Молоді родини зняли собі дві окремих малосімейних квартири поряд, на одному поверсі.
З того часу їхнє життя знову стало радісним і повноцінним, а дружба між братами та їхніми дружинами відновилася.
Тамара Віталіївна так і залишилася одна у величезній пустій квартирі — чоловік до неї не повернувся.
