– А що, ви з Толіком посварилися? – Поцікавилася в Оксани цікава сусідка.
– Віра Петрівна, з чого ви це взяли? – Мило посміхнулася дівчина. – У нас все чудово, вже подумуємо заяву подати.
– Так? – Єхидно запитала сусідка. – Дивно. Коли в мене з моїм Миколою було все добре, він не з’їжджав із квартири разом із усіма своїми речами.
– Напевно, ви неправильно зрозуміли. Він, мабуть, комору розбирав, там багато всякого мотлоху.
– Ну звичайно, – зловтішалася Віра Петрівна, – сміття ж завжди у валізах вивозять. І в машину укладають. Як же я одразу не здогадалася.
– Все вам, Віра Петрівна, цікаво, – смикнула плечем Оксана, піднімаючись сходами. Вона вирішила не звертати уваги на слова старенької. – До побачення.
– Ну біжи, дівчинко, біжи, та ось тільки все одно пізно, – прокричала услід дівчині сусідка. – Толік твій не на таксі поїхав, за ним розкішна блондинка приїхала. Скажу прямо, ти їй у всьому програєш.
Оксана пропустила слова Віри повз вуха. Чи мало що спаде на думку самотній літній жінці? Може, вона серіалів передивилася і тепер плутає реальність із вигаданим сюжетом? Адже Толік не такий… Він би не покинув її так!
Квартира зустріла дівчину абсолютною тишею. Правда вже через секунду Оксані під ноги кинулася біла пухнаста кішечка, яка голосно нявкаючи, скаржилася на голод.
– Мурка, – підняла кішку на руки дівчина, – ти голодна? Ніхто тебе не нагодував? Не плач, ми обов’язково насваримо безвідповідального Толіка!
Оксана занервувала. Як би хлопця не дратувала кішка, він ніколи не забував залишити їй корм, іноді насипаючи навіть більше, ніж треба. Толік дуже добре знав, що голодна Мурка ходитиме за ним по п’ятах і дуже голосно і кричатиме доти, доки її не погодують.
Отже, поки Мурка апетитно хрумтіла кормом, Оксана пішла перевіряти шафу на наявність речей хлопця. Чи треба говорити, що вона побачила лише порожні полиці? Сусідка виявилася правою.
Коротко просигналив телефон. Смс від абонента “Коханий”.
– Ти мені набридла. Між нами все скінчено, – йшлося у повідомленні.
– А в обличчя сказати було слабо? – Прошепотіла Оксана, без сил опускаючись на диван.
****************************
Рік по тому.
Дзвінок пролунав несподівано. На годиннику дев’ята година вечора. Пристойні люди п’ять разів подумають, перш ніж турбувати інших в такий час.
Зважаючи на все, той, хто дзвонив до цієї категорії, не відносився. Дзвінки не припинялися. Розлючена дівчина все ж таки зважилася відповісти.
– Алло.
– Оксано, привіт! Давно не бачилися.
Цей голос Оксані був добре знайомий. Толік. Чоловік, якого вона щиро полюбили, і який так грубо її покинув.
– Що тобі від мене потрібно? – Сухо поцікавилася дівчина, ні чим не видаючи свого хвилювання. Рік! Минув цілий рік! Вона вже встигла заспокоїтись і забути…
– Знаєш, я тут подумав… Я вчинив дуже некрасиво. Я себе не виправдовую, але у мене були дуже серйозні неприємності, і я просто не хотів тебе в них вплутувати. – Театральна пауза. – І я ні на мить не припиняв тебе кохати. Наразі все налагодилося, і я дуже хочу повернути все назад.
– Ти так певен, що я й досі одна? – Оксана тягла час. Вона чудово знала, що жодних проблем у хлопця не було. Що він просто вирішив змінити подружку на більш багату і красиву.
– Впевнений. Ти теж любиш мене.
– Яка зарозумілість, – глузливо простягла дівчина і хотіла вже відключитися, як на думку їй спала дуже цікава ідея. – А знаєш, ми можемо розпочати все спочатку. Ось тільки із самого початку. Ресторани, квіти подарунки… Я хочу бути певна, що для тебе це серйозно! А якщо все буде добре, за місяць з’їдемося. Згоден?
– Звичайно! Ти не пошкодуєш!
Анатолій намагався бути ідеальним. Він витрачав не малі гроші, щоб повернути все на круги своя. Скрипучи зубами, він терпів походи до театру, на виставки сучасних художників, прогулянки парками. І ось, нарешті, місяць добігав кінця.
Сьогодні має бути їхнє останнє побачення перед спільним проживанням. Чоловік дуже чекав цього дня, аж надто не подобалося йому самому готувати і прибирпти в будинку. Оксана потрібна була йому як тимчасовий варіант, поки він не знайде когось краще.
Оксана запізнювалася вже на півгодини. Анатолій сердився, намагався до неї додзвонитися, але все безрезультатно. Зрештою, на телефон надійшло повідомлення. Від Оксани.
“Ти мене розчарував. Ти вже не такий, як був. Прощай»
Чоловік від злості жбурнув телефон на землю. Букет квітів, на який він витратив частину своєї зарплати, полетів у смітник.
– Та як вона посміла мене кинути?
А Оксана тим часом з посмішкою за ним спостерігала, сховавшись за деревом. Недарма люди кажуть, що пом_ста – це страва, яку треба подавати холодною.
