Марина й Сашко одружилися зовсім молодими, ще студентами. Вона навчалася на третьому курсі, а він — на п’ятому. Як тоді здавалося дівчині, її обранець — такий розумний і дорослий, адже він старше за неї на цілих 3 роки. І, хоча хлопець так не вважав і чесно сказав їй, що одружуватися поки не хоче, не готовий, вона наполягла на своєму й переконала його.
Тоді на їхньому курсі всі дівчата повиходили заміж рано: у 20 років уже всі були сімейними. Тож Марині здавалося, що їй також треба швидше під вінець, а чи треба воно їй було насправді, чи хотілося, чи любила вона того Сашка — й сама б тепер не відповіла.
Треба сказати, що дівчина була дуже гарною й мала вдосталь залицяльників, які б охоче з нею одружилися, але чомусь вчепилася за цього Сашка, який не був готовий до створення сім’ї.
Батьки Марини вмовляли її не виходити заміж так рано, а тим паче за Сашка, який чесно зізнався, що хотів би ще погуляти. Але дівчина не послухала нікого. Вона й не замислювалася над тим, що таке сімейне життя. Усе, чого їй зараз хотілося — біла сукня, фата, гарні фотографії… А що буде після цього, вона себе не запитувала, неначе весіллям усе й закінчиться.
Навіть у день одруження, коли наречена красувалася перед дзеркалом, мама ще раз запитала, чи не передумала вона.
– Мамо, навіщо ти псуєш мені настрій? Через годину я маю бути в РАЦСі, а ти запитуєш, чи не передумала я?! — Марина була ображена.
Жити молодим довелося з мамою Сашка, тому що більше не було де. Про це Марина також не дуже замислювалася, хоча хлопець не раз їй розповідав, що жінка має непростий характер.
З перших же днів подружнього життя Марина зрозуміла, в яку халепу вскочила. Із Сашком все було добре, медовий місяць і романтика, але його мама… Вона виявилася занадто складною людиною: контролювала всіх і все, неначе жила з малими дітьми, лізла в усі справи, давала непрошені поради, заходила в кімнату молодих без стуку… Зранку вона будила їх до інституту, неначе самі не можуть, готувала сніданок і казала з’їсти його повністю, не давала Марині можливості нічого приготувати самостійно.
Дівчина, виходячи заміж, не думала багато про що, в тому числі й про те, що зовсім не вміє готувати… Якось ця “маленька” деталь пройшла повз неї. Марина звикла, що в домі її батьків завжди готувала мама, а сама вона могла хіба що яєчню підсмажити. Ох, як же вона тепер про це пожалкувала, бо свекруха зрозуміла, що має ще більше влади над нею, ніж до того.
Тепер мама чоловіка щовечора проводила Марині майстер-класи з приготування різноманітних страв. Дівчину це страшенно дратувало, але вона розуміла, що не має виходу — вчитися-то треба!
Сашко був задоволений, що його дівчата проводять час разом на кухні, тому що так мама була зайнята й не лізла до нього зі своїм контролем і повчаннями.
Марина трохи навчилася готувати, але, звісно, до смачних страв свекрухи було ще дуже далеко. Відчуваючи себе хоча б частково хазяйкою на кухні, все інше залишалося без змін: свекруха була всюди. Ситуацію ускладнювало й те, що кожні вихідні, а то й посеред тижня, до них у квартиру приходили двоє племінників Сашка, сини його рідної сестри. Галасливі й непосидючі хлопці разом зі своєю бабусею постійно знаходилися в кімнаті молодих, адже вона була більшою від свекрухиної й та вирішила, що це справедливо.
Сашко вечорами підробляв, а Марина ж після навчання була вдома й замість того, щоб відпочити в своїй кімнаті, мусила терпіти в ній малих хлопців. Дівчині нікуди було піти, тому що свекруха сказала, що то її кімната, а це — гостьова. Де ж тоді була кімната молодого подружжя — незрозуміло…
– Сашко, я так більше не можу… — ледь не плакала Марина. — Я не почуваю себе вдома взагалі! Твоя мама завжди зі мною, постійно ходить по п’ятах, усюди заглядає, а ще й твої племінники! Я не можу ні почитати в своїй кімнаті, ні навіть перевдягнутися! Мені що, треба жити на кухні? Тебе ж майже ніколи немає, ти не відчуваєш і краплі того, що відчуваю щодня я! — вона врешті-решт заплакала.
– А що я можу зробити? — запитав Сашко здивовано. — Грошей на квартиру в нас немає, ми взагалі ще студенти.
– Але ж коли ти одружувався, розумів, що маєш нести відповідальність за свою сім’ю! — ображено схлипнула дівчина.
– А ти, коли виходила за мене заміж, знала, що я живу з мамою, і я попереджав, що в неї складний характер!
Марина розуміла, що він говорить правду, та й взагалі не хотів спішити з одруженням. Але що вона мала тепер робити?
– Мені й самому з нею важко, але це моя мама! Нам доведеться запастися терпінням і чекати, коли зможемо зняти квартиру. — Це було єдиним, що він зміг сказати.
Останньою краплею, для Марину, стали штори…
Подруга подарувала їй на день народження дуже гарні й модні штори, які дівчина одразу ж повісила в їхній з чоловіком кімнаті. А заодно вирішила переставити комод у інше місце — так виходило більше простору.
Свекрухи в той час вдома не було, а після оновлення кімнати Марина також пішла в справах. Повернувшись, дівчина побачила свекруху, яка сиділа на кухні й усім своїм виглядом показувала, що дуже ображена й незадоволена.
Коли Марина запитала, що сталося, та тільки стиснула губи й відвернулася.
Зайшовши до своєї кімнати, Марина була здивована: замість її нових гарних штор висіли старі, що свекруха купувала років 30 тому, а комод був переставлений на попереднє місце… Дівчина відчула себе так, неначе хтось заліз у її приватну власність й усе забрав…
– Марино, ну пробач маму, будь ласка! — просив дружину Сашко. — Вона цілий вечір сидить у своїй кімнаті й плаче. Вона така ображена, говорить, що ти її не поважаєш, переставила все в її квартирі, навіть штори улюблені зняла…
– Знаєш що, Сашко, з мене досить! — підвелася Марина й почала складати свої речі. — Я не можу жити в домі, в якому мені навіть штори змінити не можна!
Марина пішла. Незабаром вони розлучилися, а свекруха так і не зрозуміла, чого не вистачало цій невдячній дівчині…
