– Ой, дівчатка, як я рада, що ми нарешті зібралися! – Ольга з усмішкою оглянула подруг.
– Так, давно не бачились! – Погодилася Аня, поглядаючи то на подруг, то на вазу з цукерками.
Три давні подруги Ольга, Аня та Катерина зібралися у гостях у четвертої – Віри. Дружили вони досить давно, ні бачитися виходило не часто – сім’ї, діти, робота та інші турботи та клопоти. Але все ж таки утворилася традиція збиратися ось так усім разом. І збиратися саме у Віри, вона єдина з подруг була незаміжня. А всі інші вважали, що такий міні-дівич-вечір найкраще організовувати без чоловічих вух, нехай навіть у сусідній кімнаті.
– Нууууууу, у кого які новини? – з цікавістю потерла руки Катерина. – Аня, як відпочили? – Запитала вона, розкладаючи по тарілочках торт.
– Ні, дівчата, я торт не буду. – Взявши шматочок яблука, зітхнула Аня.
– “Все включено” підкачало? – розсміялася Катерина. – До речі, де фото? Жодної в тебе на сторінці не бачила.
– Ой, дівчата. – Аня знову зітхнула. Нещодавно вони з чоловіком повернулися з відпустки.
– Та що трапилося? – нетерпляче запитала Ольга.
– Зраджує Віктор мені, – Три подруги дивилися на неї здивованими очима. – Ми коли на морі були, він один день перебрав у ресторані і заснув. А я хотіла фото подивитися, які він на свій телефон фото вдень зняв. Ну, ви ж мене знаєте, скільки ми з ним разом, ніколи я телефон не брала його. Не з таких я. А тут, думаю, гляну фотки. А там фотографії дівчини незнайомої. Багато. Тут вже я не втрималася, у листування зазирнула. А він їй там пише: «Бла, бла, нічого не вдіяти доведеться мені поки що з моєю «пампушкою» у відпустку летіти. Потерпи і таке інше. Піду, розлучуся з часом» Вона у відповідь сміється, вишли, каже, її фото, ну тобто моє, в купальнику. А він – та вона така повна, що до кадру повністю не влізає. І сміються. – Аня шморгнула носом. Вона завжди була схильна до набирання зайвого, причому солодке було її слабкістю. В юності Аня була повненькою, кумедною та привабливою. Віктор дуже закохався в неї, як пам’ятали подруги. Народивши один за одним двох синів, Аня набрала ще більше. Віктор став робити дружині зауваження, натякати на те, що вона перестала приваблювати його як жінка. Аню це дуже засмучувало, але всі її спроби скинути зайве, закінчувалися, так і не розпочавшись.
– Що робити будеш? – Запитала Ольга.
– Скидати, – сумно відповіла Аня. – Як повернулися, абонемент купила в зал.
– Тобто ти нічого йому не сказала? – У Катерини округлилися очі.
– А що я скажу, що все знаю? Тоді він ще швидше від мене піде. Промовчу, і почну слідкувати за собою, може, награється, та кине її.
– Не можна таке вибачати! Я б і сама пішла. Нехай потім думає, що він втратив, – Катерина була категорична.
– Куди я піду. Та й діти. Та й взагалі… – Аня знову шморгнула носом, вона була готова розплакатися будь-якої хвилини, – Легко сказати, пішла б. Сама що не йдеш?
– А що я? – обурилася Катерина. Хоча всі знали, що Катерина скаржилася на Юрія під час кожної зустрічі подруг. Сама Катерина багато років працювала керівником відділу у великій компанії. Серйозною та амбітною вона була завжди. Свого часу подруги здивувалися, коли вона обрала Юрка. Юрко особливо ні до чого не прагнув, але був душею компанії, веселун і красень. За словами Катерини, вона тягла Юру на собі все життя. Катерина будувала кар’єру, заробляла в кілька разів більше за чоловіка, постійно скаржачись подругам, як вона втомилася від цього. І що їй за чоловік дістався, який не може забезпечувати сім’ю. Але коли подруги запитували, чому вона все ще з Юрком, раз її такий розклад речей не влаштовує, Катерина міняла тему. Ближче до 40 років Катерина народила Соню, але в декреті сиділа не довго, переживаючи, що гарне місце швидко займуть. Розклад Соні, в якому були садок, гімнастика, англійська та малювання були у обовязках чоловіка Каті Юри. Як і приготування обідів та вечерь.
– Юрко мій, звичайно, не подарунок, але мені не впоратися без нього, і працювати, і з Соньою. – виправдалася Катерина. Подруги перезирнулися, але промовчали.
– Добре, Аня, не хвилюйся. – підтримала Ольга. – Може, все й налагодиться. Заради хлопчиків сім’ю зберегти треба. А ось ми, розійдемося, швидше за все. – сумно продовжила Оля. Тепер подруги перевели погляд на неї. – Олексій сказав, що це остання спроба. Якщо й зараз нічого не вийде, то розлучення. – Настало незручне мовчання. У Ольги та Олексія не було дітей. Кілька років вони витратили на обстеження та лікування, але всі спроби не дали результату. Оля дуже переживала. А потім зізналася, що на цьому ґрунті у них із Олексієм почастішали сварки. І Олексій почав загулювати без нагоди. «Ну й біжи від нього, поки не пізно, поки ще дітей немає» – порадила тоді Аня. Але Ольга була впевнена, що як тільки з’явиться довгоочікувана дитина, все налагодиться.
– Добре, годі про сумне. Прорвемося! – Катерина спробувала розрядити обстановку. – Віро, а ти що весь вечір мовчиш? Коли хоч ми тебе заміж видавати будемо?
– Ще встигну, – Усміхнулася Віра. – Дивлюся я на вас дівчата, та себе згадую, і страшно стає. Щораз як зустрічаємося, ви на чоловіків своїх скаржитесь, та на те, які нещасливі з ними. Кожна інша піти радить, а ніхто не йде. Живемо один раз. Хіба не хочеться бути щасливими? Коли зустріну такого, що моє щастя не зруйнує, а примножить, тоді й погуляємо на весіллі. Поки що нам з Оксанкою і так добре. – Закінчила Віра.
П’ятнадцять років тому вона теж була одружена. Починалося все, як у казці. Дмитро був старший на дев’ять років, гарно залицявся, навіть наполіг на тому, щоб Віра звільнилася з роботи, мовляв, він може забезпечувати красуню дружину. Але все змінилося із народженням Оксанки. Дмитро став справжнім негідником. Забороняв Вірі практично все, дорікав грошима, ревнував на порожньому місці. Віра мовчала. Плакала ночами і мовчала. А згодом під час чергової сварки Дмитро її… Це стало останньою краплею. Віра пішла. Оксані було півтора роки. Своєї квартири у Віри не було. Батьки далеко в іншому місті. Розраховувати довелося лише на себе. Щоб Оксану прийняли в садок без черги, Віра сама влаштувалася вихователем, за освітою була вчителем англійської. Їй виділили півставки підмінного. Зарплати ледь вистачало на найнеобхідніше та оплату орендованого житла. Доводилося брати репетиторство, переклади, будь-який підробіток. Віра втомлювалася, але не скаржилася. Дмитро намагався вмовити її повернутись, обіцяв відсудити дитину, влаштував так, що Віра отримувала копійчані аліменти з мінімальної зарплати. Віра не здавалася. Перший час, думка про те, щоб довести колишньому чоловікові, що вона здатна бути самостійною та щасливою, навіть підганяла її вперед. А маленька донька додавала певності. Віра ризикнула і, взявши кредит, відкрила мовну школу. Зараз, через безліч труднощів, Віра, справді, була успішною та щасливою. Її школа мала кілька філій, мала репутацію та мала успіх. А відповідно приносила дохід. Тепер Віра могла дозволити собі квартиру, машину, шубу, відпустки на морі. Але найбільше її радувала Оксана. Вона дивилася на свою дочку, і згадувала, як працювала над перекладами, поки мала спала і розуміла, що весь цей шлях того вартував. Звичайно, чоловіка, в житті Віри не вистачало, але… позиція Віри в цьому відношенні була такою, як вона висловила подругам.
– Так, права ти, Віро. – погодилася Катерина. – Нарікаємо, нарікаємо, а піти кожна боїться. Раптом ще гірше буде. А тут, як то кажуть, поганий, та свій.
…
– Дівчатка, я на хвилинку. Тортик приніс. – Ігор увійшов на кухню, тримаючи в руках великий шоколадний торт.
– Тортик. – зітхнула Аня. – Мені не можна, я ж скидаю.
– Заради такого випадку можна і спробувати. Не часто збираєтесь. І виглядаєш ти, Аню, чудово. – посміхнувся Ігор. – Все, Веро, ми поїхали. Я Оксану у кіно обіцяв звозити. – Ігор цмокнув Віру в маківку і вийшов за двері
– Пощастило тобі з Ігором, – Ольга висловила спільну думку.
– Сама вибирала, – пожартувала Віра.
Через три роки, після того вечора, коли Аня дізналася, що чоловік їй зраджує, Оля поділилася переживаннями, про розлучення, а Катя визнала, що думка Віри правильна, подруги в черговий раз зібралися поговорити. За цей час Віра зустріла Ігора. Як вона потім розповідала подругам, вона відразу зрозуміла, що він той самий, з ким вона тільки посміхатиметься. Мабуть, Ігор це теж зрозумів одразу, бо за три місяці зробив Вірі пропозицію. Вже два роки Віра переконувалась, що не помилилася. Подруги були раді за неї і по-доброму заздрили. Аня так само жила з Віктором, періодично ловлячи його на черговій зраді. Зітхала, але мовчала. Катерина так само скаржилася на Юру. Ольга, все ж таки народила сина, але Олексій, недовго побув у ролі зразкового батька. Почав гуляти ще більше. “Ну куди мені тепер, з маленькою дитиною” – виправдовувалася Ольга, ловлячи на собі співчутливі погляди подруг. Адже життя змінюється лише тоді, коли ми дійсно хочемо його змінити. Хіба ні?
