Оксана в молодості була симпатичною та стрункою. Їй довелося вибирати собі чоловіка, бо Михайло та Олексій майже одночасно, освідчилися їй у коханні, і запропонували заміж. І хоча вона зустрічалася з Олексієм, Михайло не втрачав надії, що колись вона покохає його. Але Оксана вийшла заміж за Олексія, вона розуміла, що він набагато перспективніший за Михайла, і йому вже пророкують, що буде заступником директора заводу.
Жили вони у трикімнатній квартирі, син Денис навчався у школі, вони працювали, жили, як усі, їхня родина була зразковою. І раптом настали такі часи, завод ледве тримався на плаву, грошей не платили, чоловіка скоротили, правда Оксана ще працювала, виходило так, що вона сама тягла сім’ю.
Містечко їх невелике, майже всі на увазі, багато хто знав, що Олексія скоротили, і не тільки його. Сусіди постійно питали Оксану:
-Ну що, твій чоловік не знайшов ще роботу? Важко, важко стало.
Звичайно в колишні часи Оксана пишалася своїм чоловіком, високий, гарний, та ще заступник директора заводу, чесно кажучи, вона була марнославна, і завжди хотіла бути кращою за інших, і складно їй було змиритися, що чоловік залишився без роботи. Він намагається знайти роботу, але все не те, а сусіди ще й жартують з Оксани:
– Що, твій чоловік все валяється на дивані, вже роботу знайшов?
Оксана злилася, заходила додому і кричала, плакала, що немає вдома нічого, що їй одній не витягнути чоловіка та сина, але потім син пішов з дому, одружився. Набридло йому чути крики та скандали матері. Навіть дійшло до того, що чоловік став спати на дивані, а вона одна в спальні, як королева на широкому ліжку, вона таки працює, годує сім’ю, а любов до чоловіка кудись поділася.
Нарешті чоловік вирішив поїхати в Польщу на заробітки, робота там є завжди, знайомий його поїхав, та повідомив, що Олексій теж може приїхати. Оксана зраділа:
– Давай, їдь, хоч заробиш, бо в сина вже дитина народилася, наш онучок, теж треба чимось допомогти їм.
Олексій працював на будівництві, працював бригадиром. Справно надсилав гроші дружині, а та допомагала синові, балувала онука. Олексій вже шість років працює в Польщі, приїжджає лише раз на рік, у відпустку, вони вже відвикли один від одного, вже розуміють, що майже чужі, але сім’я тримається. Оксана живе одна, їй дуже подобається, не потрібно готувати для чоловіка, прати, посуд мити, що їй одній, вона набрала зайвого, іноді дивилася на себе в дзеркало і думала:
– Запустила щось я себе, сива стала, постаріла, треба хоч голову привести до ладу. Але потім швидко все забувалось, і жила собі одна, приспівуючи.
Минуло ще п’ять років, Оксані вже п’ятдесят один, Олексій так само раз на рік приїжджає у відпустку, і раптом приїхав, та не один, а з хлопчиськом років п’яти. Він виглядав з-за Олексія з цікавістю, Оксана стояла руки в боки, і теж не зводила очей з нього. Він дуже був схожий на Олексія, красивенький, навіть ямочка на підборідді така сама.
Олексій, дивлячись на дружину, взяв хлопця за руку:
– Ось Оксана, це Артемко, це мій син, його мами не стало півроку тому, він сумує без матері, а я не можу його залишити, будемо з тобою виховувати, якщо ти не проти.
Оксана від цих слів застигла, а потім закричала:
– Як же це я не проти, ще й як проти, що ж ти наробив, як будемо жити, як в очі людям дивитися? Адже засміють люди, чоловік дружині дитини нагуляв! Господи, за що мені це все?
Олексій мовчав, він знав, що дружина повинна виплеснути все своє наболіле, все одно її зараз не зупинити, марно щось пояснювати та говорити. Він зняв з Артемка курточку, поклав в шафу, повів його на кухню. Артемко боязко озирався на Оксану, йому не сподобалася ця тітка, мама його була гарна і добра.
Звичайно Оксану можна зрозуміти, вона була ображена, але розуміла кричи – не кричи, а вже нічого не вдієш, ось він чорноокий хлопчик, як дві краплі схожий на Олексія. Її життя змінилося в одну мить. Вона ще кричала, сварилася:
– Що тепер робити, бачити я тебе не хочу, чекаю на пенсію, мрію відпочити на пенсії, а ти підсовуєш мені свою дитину, поки я тут будинок берегла, ти там на заробітках розважався.
Багато чого ще Оксана наговорила, але зрештою знесилила від злості, потроху вщухла. Подивилася на дитину, побачила, що він пригорнувся до батька, зрозуміла, що налякала його своїм криком і вереском, а він притискався до Олексія, і боявся підняти очі зі своїми гарними, довгими та пухнастими віями. Ось значить, доля нам підкинула сюрприз, і щось тепле материнське ворухнулося всередині в Оксани.
Вона підігріла обід, нагодувала їх мовчки, Артемко їв із задоволенням, видно було, що голодний, після обіду він заснув на дивані.
Олексій з Оксаною сиділи на кухні, він, не поспішаючи і докладно розповів їй:
– Мама Артемка працювала у нас в бригаді, молода була. Якось відзначали чийсь день народження, веселилися, і закрутилось у нас з нею, закрутилось. Потім вона повідомила, що чекає від мене дитину, і рішуче сказала, що народжуватиме, навіть якщо я її відмовлятиму. Так з’явився Артемко, а пів року тому її не стало, переходила дорогу в недозволеному місці. Артемко дуже плакав, все чекає маму, і ось я вирішив, що ти зможеш замінити йому матір.
Олексій довго думав, як він представить свого сина дружині, але бачив, що Артемку потрібна мама, жіноча ласка, маленький він ще. Зібрав сина, і поїхав додому назустріч скандалам дружини, але з твердим наміром, що ніколи не залишить свого сина, а якщо дружина не погодиться, то вони поїдуть кудись удвох, та хоч до села, до батьківського дому.
Оксана мовчала, вона, як матір, оцінила вчинок свого блудного чоловіка:
– Ото ж повернувся з сином, не покинув його, не залишив, повернувся з повинною, знав, що на нього чекає вдома. Інший би відмовився від дитини, а цей ні, за це повага йому.
Оксана мовчки переживала, сварила себе:
– Навіщо я відправила його на заробітки, проводила чоловіка, зраділа свободі, в результаті що отримала? Ось вже сусіди зловтішатимуться, знову осуджуватимуть.
Раптом відчула, як Олексій поклав їй руку на плече, а в неї побігли мурашки від забутих дотиків чоловічих рук, та ще й рідних. Вона притулилася до чоловіка. Обидва мовчали, приховуючи сльози примирення, розуміючи, що обидва винні. Оксана вже твердо знала, що залишить Артемку в сім’ї, завдяки цьому хлопчику, нарешті чоловік повернувся додому, адже, що Бог не робить, все на краще. А сусіди, нехай що хочуть, те й думають. А сама вже думала, що Артемку треба відгодувати добре, бо худенький, купити йому ліжко, одяг, іграшки, стіл поставити в його кімнаті, та й скоро Новий рік, обов’язково треба підкупити ялинкових іграшок і вбрати ялинку.
Олексій теж вже знав, що Оксана обов’язково прийме його сина, дбатиме про нього, життя звичайно зараз піде по-іншому, але він завтра піде на завод, влаштується на роботу, він зробить все для своєї сім’ї. Довго вони сиділи обнявшись, потім Оксана сказала зі сльозами:
– Якими ж ми були з тобою не розумними, боялися народити другу дитину, навіщо поїхав в Польщу, навіщо мене послухав, одинадцять років життя втратили?
Олексій міцніше обійняв дружину, вона не могла впоратися зі сльозами, прокинувся Артемко, спросоння дивився то на одного, то на іншого, потім побачив на обличчі Оксани сльози, підійшов, витер сльози своєю ручкою, і дивлячись своїми чорними батьківськими оченятками, сказав:
– Не плач, все буде добре, ти, мабуть, тепер будеш моєю мамою? Так? Я дуже хочу, щоб у мене була мама.
Оксана кивала головою, пригорнула Артемка, і нічого не могла сказати. Артемко перевів погляд на батька, і запитливо дивився на нього:
– Так синку, це тепер твоя мама, вона гарна, вона завжди буде поряд з тобою.
Ледве вимовив від хвилювання Олексій, і відвернувшись змахнув сльозу. Артемко посміхнувся:
– Як добре вдома, мамо, тату, а давайте пити чай.
