-Здрастуйте, Інно Петрівно!
-І вам, добрий день, Ольга Степанівна!
Дві немолоді, витончено одягнені, жінки привіталися одна з одною.
-Бачила вчора вашого сина, Миколу, – сказала Ольга Степанівна. – З якоюсь такою… Простою дівчиною! Хто це? Чому ви дозволяєте йому спілкуватися з нею? Ваш Миколка такий інтелігентний хлопчик! Такий розумний! Такий вихований! І ця…
-Це його майбутня дружина, Галина, – Інна Петрівна підняла акуратно причесану голову в елегантному капелюшку.
-Та Господь з вами, – сплеснула руками Ольга Степанівна. – Як так можна? У вас така інтелігентна сім’я! Ваш чоловік, царство небесне, був лауреатом якоїсь премії! Та ви не повинні навіть підпускати таких дівчат до нього! Або… Може вона дочка якогось бізнесмена? Її татко хоче перевиховати доньку, зробити з неї леді?
-Ні! Галина із простої, небагатої сільської родини! – відповіла Інна Петрівна.
-Ну тоді я зовсім нічого не розумію! – здивувалася жінка. – Я ось своєму Іванку суворо заборонила навіть думати про таких дівчат. Яка б вона не була чудова – він повинен триматися подалі від села! Хіба що у неї придане величезне! Та й то вона знала б своє місце в моєму домі! А так… Ну ви ж, Інно Петрівно, знаєте цей контингент! Їм тільки дай освоїтись у великому місті і знайти мужика з квартирою і все! А які вони неосвічені! – Ольга Степанівна підхопила подругу під руку і повела до найближчої крамнички.
-Бачте, Олю, я недавно відкрила для себе одну хитрість, так би мовити. Ви ж чудово знаєте, що після того, як не стало мого чоловіка ми відчуваємо фінансові труднощі, – сказала Інна Петрівна.
Ті гроші, що залишив мені мій чоловік, тануть з неймовірною швидкістю і скоро нам не буде чим платити хатнім робітникам.
Більше того, нам і на продукти не вистачає вже. Зарплата Миколки дуже мала, щоб підтримувати той рівень життя, до якого ми звикли.
Тому, трохи подумавши, я вирішила, що нехай Миколка одружиться з якоюсь сільською дівчиною. Головне, щоб була здорова. Ось і знайшов Галю…
-Не розумію, як це взаємопов’язано, – здивувалася Ольга.
-Ну як? – відповіла Інна. – Галя з маленького села, наївна, нічого не бачила, а тут… Шикарна квартира, у яку я, до речі, її прописувати не буду – вистачить того, що вона просто житиме в наших хоромах у центрі, інтелігентний чоловік і шановна родина, в яку вона увійде.
Натомість вона візьме на себе всі хатні обовʼязки і я зможу не витрачатися на робітників. До того ж, Галя працює якимось там менеджером – має непогану зарплату, значить утримувати її не треба, та й нам грошима допоможе.
Я взагалі планую після весілля її зарплату брати і сама розпоряджатимуся. А то вона ще витратить не на те!
-А що ж Микола? Невже він готовий заради фінансового благополуччя сім’ї одружитися з такою дівчиною.
-Мій син готовий заради мене на все! – Інна Петрівна підвела голову. – Та й до того ж, хто йому заважає знайти підходящу пару на стороні? Тим більше, дітей я заборонила йому з цією заводити. Бракувало ще, щоб мої онуки в село десь їздили!
-А сама Галя на таке згодна? – дивувалася Ольга Степанівна.
-А хто її запитує? Я їй одразу дала зрозуміти, що в моєму будинку головна тільки я! Та вона й слова не скаже! Вона як мене бачить, одразу очі опускає. Так що ось так, – Інна Петрівна багатозначно замовкла.
Подруги розпрощалися і Ольга Степанівна пішла своєю дорогою, обмірковуючи щойно почуте. Ну треба ж! От як так можна! Молодець Інна! Яку невигідну ситуацію вигідно повернула у свій бік! Що ж! Добре, що в самої Ольги обидва сини живуть у Німеччині і допомагають матері грошима, а то вона б сама не додумалася до такого!
Через місяць Ольга Степанівна гуляла на весіллі у сина своєї подруги. Наречена і справді була мовчазна і скромна. А ось сама Інна Петрівна ходила, наче королева.
Через пару тижнів після весілля Ольгу Степанівну запросив у гості син і вона поїхала на місяць до Німеччини. Місяць розтягнувся на два роки…
Повернувшись додому, їй не терпілося дізнатися, як там живе її подруга, Інна Петрівна.
На дзвінки Інна не відповідала, а вдома у неї постійно нікого не було.
-Щось трапилося, чи що? – запереживала Ольга Степанівна і почала розпитувати сусідів.
Незабаром правда відкрилася. Нею поділилася балакуча сусідка Інни.
-Так вона ж в будинку для літніх людей! – таємниче сказала сусідка, пригощаючи Ольгу Степанівну чаєм.
-Невістка ж її, Галька, півроку вже, як її туди відправила.
-Коли мені, – каже. – За вами ходити! Я до вас у доглядальниці не наймалася!
Микола спробував дружині заперечити, але та таку сварку влаштувала, що він до неї тепер і слова якогось не такого не каже.
Ось і все. Галина, звичайно, молодець. Вдома завжди чистота, порядок. Готує добре, мене он кілька разів своїми пирогами пригощала – смачно!
Микола якось звик, а ось Інні гордість не дозволила.
А Галя так і живе з Миколою! Ось-ось народити має. Микола щасливий бігає.
Ольга Степанівна розпрощалася із привітною сусідкою своєї подруги і вирушила додому.
-От як буває… Інна, не сумніваючись в ідеальності своїх хитрощів, а он все як обернулося… – подумала жінка.
Відвідувати подругу Ользі чомусь розхотілося…
