Вечір Світлана вирішила присвятити собі коханій. Чоловік Віталій поїхав на три дні у відрядження, п’ятирічна донька Анютка займалася своїми справами.
Світлана пофарбувала волосся, зробила бананову маску, а потім вирішила перетрусити свій гардероб, прибрати непотрібні речі. Цікавий процес перервали, хтось подзвонив у двері.
Вона відчинила, на порозі стояла баба Зіна, сусідка по дачі. Дача була в них у селі, а баба Зіна постійно там жила, якраз навпроти їхнього будинку. Вона стежила за ним за їхньої відсутності, щоб посторонні не залізли, мало що… Світлана злякалася чи не сталося чогось із дачею?
– Серйозна розмова у мене до тебе, Світлано, – сказала баба Зіна і заплакала.
– Пам’ятаєш, до мене молода дівчина приїжджала? Марійка? Ти думала, що вона моя онука. А в мене нікого немає, одна я.
Це онука моєї подруги Галі, якої не стало позаминулого року, я тобі про неї розповідала.
Галя її з пелюшок виростила, матір – непутяща була, кинула чоловіка і доньку, а батько, син Галини, гулящий був.
– Пам’ятаю Марійку, тільки вона давно щось у вас не з’являлася, – сказала Світлана.
– Так, вагітна вона була, от і не з’являлася. Народила вона хлопчика, після цього з Марійкою сталася біда – її не стало…
А тепер найголовніше слухай, хлопчика вона від твого чоловіка Віталія народила. Знюхалися вони встигли, він же часто один приїжджав. В останній момент зізналася. Сказала, що у вашу сім’ю лізти не хоче . Випадково вийшло, – і баба Зіна знову заплакала.
Світлану ця новина здивувала. Як так? За що? Чому?
Баба Зіна вже давно пішла, перед відходом, як би ненароком, повідомила, що хлопчика з пологового будинку забрали до будинку малюка, який на Привокзальній вулиці.
А Світлана ніч не спала, ніяк не чекала вона від свого благовірного такої підлості. Ніколи не думала, що він на це здатний. Найцікавіше, що не відчувала охолодження з його боку, все було добре, і нате вам…
Чоловік повернувся з відрядження до порожньої квартири. Світлана зібрала речі, забрала Анютку та пішла до матері. Вона, звичайно, зателефонувала йому та пояснила причину.
Світлана трохи заспокоїлася, а ось дочка ніяк не хотіла жити у бабусі і постійно просилася додому до тата.
Світлана якомога делікатніше намагалася їй пояснити, що тепер вони житимуть без тата.
Анютка відмовлялася це розуміти.
– Навіщо жити без тата? – Вона дивилася на матір жалісними очима і твердила, – Хочу до тата!
Якось, Світлана затрималася на роботі. Поспішала додому, але на півдорозі зрозуміла, що йде не туди: ноги самі несуть до будинку малюка.
Там її зустріли доброзичливо. Показали ліжечко.
Хлопчик зовсім крихітний, але вже видно, що дуже схожий на тата. Він лежав тихо, не плакав. Здавалося, що він розуміє, що нікому в цьому світі не потрібен…
Світлана щодня ходила до хлопчика, приносила памперси, суміш для годівлі.
…Віталій з роботи не поспішав додому, ніхто не чекає. Повернув ключ у замку, як раптом до нього підбігла щаслива Анюта.
Світлана стояла біля вікна, не повертаючи голови сказала: – Роздягайся, мий руки і вечерятимемо, ми тебе чекаємо.
А після вечері вона поклала на стіл список, що треба терміново придбати: ліжечко, візок, столик для годування.
– Все дрібне я вже купила, завтра ми підпишемо документи і забиратимемо сина. Йому не місце в будинку малюка при наявності батька, – а потім трохи сповільнилася і додала, – І при наявності матері. Ми назвемо його Сергій, ти не проти?
Віталій обійняв дружину, між ними одразу втиснулася Анютка. Вони довго стояли, обнявшись. Віталій подумав, яке це щастя сім’я, яка так може все зрозуміти і пробачити.
Минуло кілька днів.
Маленький Сергій вперше спав, у своєму новому ліжечку. Він не знав скільки хвилювань доставив своїм батькам, але найголовніше те, що він має: і маму, і тата і навіть сестричу!
Ось така історія про дружину, яка змогла зрозуміти ситуацію, прийняти чужу дитину, і пробачити невірного чоловіка.
