Головна - Історії жінок - Віктор доїхав машиною до якогось села, як раптом помітив дівчину, яка стояла біля дороги. Було вже пізно і крім них навколо нікого не було. Він зупинився. – Підвезете? – запитала дівчина. – Так, звісно. Тут зараз машин майже нема. Мабуть давно чекаєте? – Так, – сказала дівчина і раптом розплакалась. Віктор здивовано дивився на неї

Віктор доїхав машиною до якогось села, як раптом помітив дівчину, яка стояла біля дороги. Було вже пізно і крім них навколо нікого не було. Він зупинився. – Підвезете? – запитала дівчина. – Так, звісно. Тут зараз машин майже нема. Мабуть давно чекаєте? – Так, – сказала дівчина і раптом розплакалась. Віктор здивовано дивився на неї

Віктор виїхав на дорогу вантажною машиною. У кабіні смачно пахло пиріжками, його улюбленими з картоплею. Мама напекла на обід, ось у дорогу й згодилися.

Хоч і було свято, але він сьогодні працював – треба було доставити вантаж.

Він простяг руку, дістав ще гарячий пиріжок і з задоволенням з’їв. Потім він увімкнув по радіо веселу музику і настрій у нього зовсім покращав.

Вже в темряві Віктор доїхав до якогось села, що було біля дороги і проїжджаючи повз автобусну зупинку, раптом помітив у світлі фар дівчину, яка простягнувши руку намагалася зупинити попутку.

Він зупинився. Дівчина мабуть вже довго намагалася зупинити хоч якусь машину, тому радісно підбігла до його вантажівки.

-Підвезете? – запитала дівчина.

Їй явно було холодно.

-Так, звісно, сідайте. Тут зараз машин не багато. Вже пізно. Мабуть давно чекаєте?

-Так, давно, – сказала дівчина і раптом розплакалась.

Віктор здивовано дивився на неї.

-У вас щось трапилось? – запитав чоловік.

Схлипуючи, вона почала розповідати:

-Мене звуть Сніжана. Сьогодні ж святкують Старий Новий рік, попереду вихідні і мене з роботи запросила колега в село, ніби як на дачу, відзначити свято.

Чоловік її має шашлик зробити, святковий стіл буде і все таке. Сказала, що, як приїду, то щоб їй подзвонила і вона прибіжить за мною на зупинку, яка поряд із магазином.

Я погодилася, бо перед Різдвом розійшлася зі своїм хлопцем. От вона мене й запросила, щоб я сама вдома не сиділа і не сумувала.

Так ось, сіла я в автобус, що їде в Калинівку, приїхала, вийшла з автобуса, зателефонувала.

Вона мені каже, зайди в магазин, а я хвилин через п’ять буду.

Я глянула, а там взагалі нічого навколо немає і село за метрів триста від зупинки.

Глянула я на мій автобус, що вже відʼїжджав, а на ньому табличка – Ковалівка.

Переплутала я виявляється автобус, а те село – Калинівка, взагалі з іншого боку.

І автобус уже поїхав… Я, правда, кричала вслід, але водій не почув, а потім, години через дві я зрозуміла, що автобус той, був останній.

Машин, що їдуть у бік міста, зовсім не було. Хотіла в село піти, але вирішила спробувати попутку зупинити.

От і просиділа, вірніше простояла, майже три години.

Якби не ви, не знаю що було б. Дуже дякую…

-Давай на ти вже перейдемо, – сказав посміхаючись Віктор.

Дівчина кивнула і теж усміхнулась.

Віктору Сніжана дуже сподобалася: симпатична, проста, не зарозуміла фіфа. Видно, що самостійна. Він зупинив машину і сказав:

-Відігрілася, тепер настав час і поїсти. Мама в мене пече чудові пиріжки з картоплею.

Вони повечеряли. У Сніжани в сумці була м’ясна нарізка, сир та плитка темного шоколаду.

Потім вони вмостилися спати, Сніжана нагорі, а Віктор на сидіннях. Коли вже лежали, дівчина раптом запитала:

-Вікторе, а ти одружений?

-Ні.

-А чому?

-Та ось, тільки-но зустрів дівчину, яка мені сподобалася, але ще не сказав їй про це.

-Зрозуміло.

-Все, спимо, бо мені треба встигнути завезти вантаж.

Поїздка пройшла нормально, Сніжана сміялася, що це у неї перша така в житті пригода і тепер вона була навіть рада, що так вийшло.

У дорозі Віктор все більше переконувався, що доля привела до нього прекрасну дівчину.

І коли вони, повернувшись назад, під’їжджали до міста, він попросив у Сніжани номер телефону.

-А як же та дівчина, яка тобі сподобалась?

-А я про тебе говорив, – засміявся чоловік. – Ти дуже мені сподобалася, і мені хочеться продовжити наше несподіване знайомство, якщо ти не проти, звісно.

-Не проти, ти мені теж дуже сподобався, справжній чоловік, у біді не залишив і в дорозі поводився як справжній джентльмен.

Віктор зі Сніжаною розписалися у квітні. Ось такі несподіванки і називають долею…

Plitkarka

Повернутись вверх