Новорічні канікули добігали кінця. За свята салати, торти порядком набридли, тож на сніданок Настя приготувала вівсянку. Пора повертатися до нормальної та простої їжі.
Вони втрьох снідали, коли з кімнати пролунала мелодія дзвінка на мобільник чоловіка. Він вийшов із кухні. Настя мимоволі прислухалася, намагаючись у відповідь вгадати, хто дзвонить і навіщо.
Коли Роман повернувся, Настя помітила, що він не був засмученим. Стурбованим, але не засмученим.
– Мм … – почав він. – Мама дзвонила, просила приїхати, їй щось недобре.
– Звичайно, їдь. – кивнула Настя.
Коли чоловік пішов одягатись, вона згадала його слова по телефону: «Прямо зараз? Може, не варто? Ну добре, добре». Коли свекруха дзвонила і просила приїхати, Роман зазвичай тут же без розмов мчав до неї. “Знову себе накручую”, – зупинила себе Настя.
– Я скоро, – крикнув з коридору Роман, і за ним зачинилися двері.
– Їж, давай. – Поквапила Настя сина, який возив ложкою по тарілці, розмазуючи кашу.
– А ми на гірку підемо? Ти обіцяла. – Ігорчик почерпнув кінчиком ложки кашу і довго дивився на неї, перш ніж відправити до рота.
– Тато повернеться і підемо. Добре? – Вона посміхнулася синові. – Тільки умова – доїсти кашу.
– Добре. – Хлопчик без ентузіазму знову підніс ложку до рота.
– Якщо за п’ять хвилин тарілка не буде чистою, то нікуди не підемо, – сказала Настя суворо і стала до раковини мити посуд.
Вона прасувала білизну, а Ігорчик грав із машинами на підлозі, коли клацнув замок вхідних дверей.
«Нарешті. – Настя поставила праску на підставку і прислухалася до шереху одягу в коридорі. – Щось довго він там копається», – подумала вона і пішла назустріч чоловікові.
У дверях перед нею постала дівчинка років з десять і з цікавістю подивилася на Настю. Ззаду до дівчинки підійшов чоловік. Вигляд у нього був винний. Він поклав руки на плечі дитині і зухвало виставив уперед підборіддя.
– Це моя дочка Оксана, – сказав Роман і опустив очі до потилиці дочки. – Мама попросила взяти її до завтра.
– Зрозуміло. А її мама? Із черговим коханцем поїхала кудись? – Уїдливо помітила Настя.
Роман смикнув плечем, але не встиг нічого сказати, бо Настя повернулася до дошки для прасування.
– Проходь. – Почула вона голос Романа, і краєм ока помітила, як дівчинка підійшла до Ігора, який грав на підлозі.
– У нас залишилася каша? – Запитав Роман Настю.
– Я не буду кашу, – відразу відповіла Оксана. – Я макарони з сосисками буду.
Роман розгублено глянув на Оксану, потім перевів погляд на дружину. Настя знизала плечима і махнула рукою у бік кухні, мовляв, йди, готуй, я зайнята.
Через деякий час Роман із кухні покликав Настю.
– А у нас є макарони? Я не знайшов.
– Є. Ось рештки. Догладжу, схожу в магазин. – Настя з докором глянула на Романа.
– Не дивися на мене так. Я сам не знав, що…
– Та що ти? А мама, коли дзвонила, хіба не сказала, навіщо кличе тебе? – Тому, як чоловік опустив очі, Настя зрозуміла, що потрапила в яблучко. – А мене не треба було спитати? Чому не сказав, чи не попередив? Ігора теж треба було підготувати до такої зустрічі. Вони зараз почнуть ділити тебе.
На підтвердження її слів з кімнати пролунав плач Ігора. Настя кинулася до кімнати, слідом за нею вбіг Роман.
– Ну ось. Розбирайся. – Настя розвела руки убік.
Ігор підійшов до мами і уткнувся в неї. Оксана стояла, втупившись сердито в підлогу.
-Що трапилося? – Роман підійшов до дочки.
Настю неприємно зачепило, що Роман підійшов саме до дочки, а не до сина.
– Вона від… віднімала машинку… – проридав Ігор.
Почулося шипіння википаючих макаронів з каструлі, і Роман кинувся на кухню. «І не скажеш їй нічого. Гостя. Сирітка, як називає її свекруха. А що мені робити?”
– Дивитимешся мультики? – Настя зробила над собою зусилля та спокійно звернулася до дівчинки.
Оксана кивнула, і Настя з полегшенням увімкнула телевізор. Оксана з Ігорем сіли на диван.
– Твоя мама знову взялася за своє? Вирішила в такий спосіб зруйнувати нашу сім’ю? У твоєї мами ідея фікс звести вас знову з колишньою. Мені сказали, як вона кричала, коли народився Ігорчик, що вона не має іншого онука, крім Оксани. Вирішила влаштувати мені перевірку, як я поставлюся до твоєї дочки? – Прошипіла Настя, повернувшись на кухню.
– Їй справді погано. – Заступився чоловік за матір.
– А чим їй велика дівчинка завадила? Води подала б, швидку викликала б по телефону. З нею безпечніше, мало що. Я у її віці вже могла яєчню сама посмажити. – не вгамувалася Настя.
– Годі! – обірвав її чоловік і з гуркотом поклав на стільницю ложку. – Оксано, йди є макарони! – крикнув він у бік кімнати.
– Татусю, принеси мені сюди, – незворушно відповіла Оксана.
– Тату, – передражнила Настя Оксану і закотила очі. – Давай, біжи до неї. – Настя вийшла з кухні і, не дивлячись на Оксану, почала прибирати прасувальну дошку, надавши чоловікові розбиратися самому зі своєю дочкою.
Роман все ж таки відвів Оксану на кухню. Настя ледве стримувалася, щоб не зірватися. Вона сіла поруч із Ігором перед телевізором, але нічого не бачила на екрані. Син припав до неї, ловлячи її погляд.
«Нічого, треба потерпіти, – умовляла Настя себе. – Ігор все розуміє. Бачить, що дівчинка мені не подобається. Так не можна”. Вона напнуто посміхнулася синові.
У ній закипало роздратування. Настя не могла позбутися почуття вразливості, неправильності ситуації, образи. З кухні долинала розмова Романа з дочкою. А вони з Ігором сиділи самотні й забуті. «Треба бути обережною. Вона все розповість свекрусі, і та знову капатиме на мізки Роману, що дарма він розлучився, що я зруйнувала таку хорошу сім’ю…»
– Мамо, а коли на гірку підемо? – Ігор перервав її думки.
– Тепер не знаю. Бачиш, у нас гостя. – Настя погладила сина.
Почулися кроки і до дивана підійшла Оксана, жуючи на ходу. На кухні зашуміла вода. «Роман миє за донькою тарілку? За мною та сином не мив жодного разу. Просто складав посуд у раковину. Треба ж. Значить, справді розуміє, що винен, – подумала Настя зі зловтіхою.
– Ну що, на гірку підемо? – весело спитав Роман, увійшовши до кімнати.
– Так. Тільки у нас один тюбінг. – Настя не відривала погляду від екрану з нецікавим мультиком.
– Нічого. Ми ще санки візьмемо і по черзі кататимемося, правда, сину? Одягаємось? – Останнє слово явно звернулося до Оксани.
– Ігоре, біжи одягатися. – Настя зітхнула і встала з дивану.
Вона дістала з шафи свій одяг і пішла до кімнати сина переодягатися.
Усю дорогу до гірки Настя намагалася вмовити себе, що треба бути привітною до чоловікової дочки. «Я ж мама. Не буває чужих дітей… Дівчинка не винна, що нікому не потрібна, навіть мамі. Могла б дочку з собою взяти. І Ігор не винний. А я? – вела вона безглузду розмову сама з собою. – Мама мала рацію, що колишня дружина Романа не дасть жити спокійно.».
На гірці Оксана одразу сіла на тюбінг. Настя посадила Ігора на санки. Він з вереском покотився слідом за тюбінгом. Сильна і велика Оксана вже піднімалася сходами нагору. Настя з тугою спостерігала, як п’ятирічний Ігорчик із санками йшов до сходів. Оксана піднялася до них і тут же знову сіла на тюбінг. Настя глянула нищівним поглядом на Романа. Він відвів очі, підштовхнув тюбінг із гори. Поки Ігор піднімався слизькими сходами з санками, Оксана наздогнала його з тюбінгом. Ігорчик зупинився і дивився їй услід.
– Давай швидше. Тепер твоя черга! – підбадьорила його Настя, і Ігор квапливо почав знову підніматися.
– А ти давай на санках, – сказала вона Оксані, яка вже вмостилася на тюбінг.
Роман стояв, не знаючи, що робити. Він штовхнув тюбінг із Оксаною з гори.
– А я? – ображено спитав, підійшовши, Ігорчик.
Він дивився на Настю, шукаючи у неї підтримки та захисту. Він розумів, що тато належить зараз цій великій дівчинці та відмовився від боротьби за нього.
– Завтра ми прийдемо сюди вдвох, і ти кататимешся на тюбінгу, скільки хочеш. Гаразд? – Настя усміхнулася синові.
Вона нахилилася до Ігора, коли він приготувався скотитися вниз і прошепотіла:
– Чекай мене внизу.
– Ти куди? – гукнув Роман Настю, коли та попрямувала до сходів.
– Катайтеся, мені холодно. – Вона квапливо поспішила вниз, намагаючись не впасти на слизькі сходи.
Після обіду Настя поклала Ігора спати.
– Не вмикай голосно, добре? Розбудиш. – Настя подивилася на Оксану і зменшила звук телевізора. – Я в магазин за макаронами та молоком, – це вона сказала чоловікові.
Коли Настя поверталася хвилин за сорок додому, назустріч їй із квартири вибіг Роман.
– Ти куди? Та ще й роздягнений. Що трапилося? – Серце Насті забилося часто-часто, а спина вкрилася липким потом від поганого передчуття.
– Ігорчик пішов … – Роман спустився на одну сходинку вниз.
– Як пішов? – Настя кинулась у квартиру.
– Мені зателефонували з роботи… Я розмовляв на кухні, потім побачив відчинені двері… – Роман біг за дружиною і виправдовувався.
– Ігоре! – Настя вбігла до кімнати сина.
Ліжко було порожнє.
– Що ти з ним зробила? – Настя підлетіла до Оксани та затрясла її, схопивши за плечі.
Телевізор голосно працював. Оксана скривила рота, готова ось-ось заплакати, але чомусь не заплакала.
Настя відпустила дівчинку та вимкнула звук телевізора. Потім знову повернулася до неї.
– Говори! – крізь зуби наказала вона.
Оксана злякано дивилася на батька, шукаючи його захисту, і мовчала. Настя кинулася геть із квартири. Вона спустилася сходами, вибігла з під’їзду і закричала:
– Ігорчик! Синку!
Двір був порожній. Настя повільно повернулася до під’їзду. «До сусідів пішов? До дзвінка він ще не дотягується». Вона зупинилась. Під сходами було влаштовано місце для візків та велосипедів. Зараз там стояла одна зламана коляска та двоє санок. Вона нахилилася і зазирнула у темряву під сходами. Ігорчик сидів у самому кутку, уткнувши підборіддя у зігнуті коліна.
– Ігоре! – Настя зігнулася і полізла до сина.
Вона присіла перед ним навпочіпки, – Ходімо швидше додому. Холодно.
Тремтячий Ігорчик обхопив її за шию. Настю і саму трясло від нервової напруги. Вона на руках підняла сина в квартиру, пройшла повз втраченого і засмученого чоловіка. Не роздягнувшись, віднесла сина до його кімнати.
– Вона просто сказала йому, що я її тато, що люблю її більше. Вона ж дитина, Настя. –
Роман увійшов до кімнати, намагаючись пояснити, що сталося.
Настя мовчала.
– Що ти від мене чекаєш? – Настя не могла заспокоїтись. – Ти не розумієш, що перш, ніж приводити доньку, треба було їй все пояснити, не залишати без нагляду. Вона ревнує. — Від злості, безсилля, вона мало не плакала. – Скільки разів казала тобі, щоб зачиняв двері! – Голос її зірвався на крик.
– Ігорчик, я люблю тебе. Вас обох, – сказав Роман і вийшов.
Настя чула, як за Романом з Оксаною зачинилися вхідні двері. «Тепер свекруха всім говоритиме, яка я зла. Сирітку образила. Нехай. – У Насті не залишилося сил переживати, що про неї подумає і скаже свекруха. – Навіть якщо я буду ласкавою з Оксаною, вона скаже, що це лицемірно і я підкупляю її, або ще що. Все одно не догоджу їй. Нема чого й намагатися».
Тільки вночі, коли Роман відвіз доньку до матері і повернувся, а Ігор вже спав, вони змогли поговорити. Більше Роман не привозив в дім Оксану.
Коли чоловіки закохуються та заводять нові сім’ї, ніколи не думають про дітей. Не думають, що вони переживають розлучення, що вони нещасні і переживають від ревнощів до інших дітей батька. А ті, у свою чергу, почуваються винними у цьому.
