-Тату, а мама нас із собою брати не хоче. Ми ж стільки чекали цього дня! Ну, чому ми не їдемо з вами? – Даринка стояла перед татом і плакала.
-Рито, ну ти чого? Що трапилося? Ми наче все вирішили ще вчора, що спочатку зробимо всі справи, а потім дітей на атракціони поведемо. Чому ти їх не хочеш брати?
-Сашко, ми їдемо вдвох, і крапка. Дітей ми брати із собою не будемо. Я все сказала і це не обговорюється. Знаєш, мені й самій не дуже хочеться їхати, але в мене немає вибору. А з дітьми ми наступного вихідного поїдемо, і проведемо весь день разом.
-Ти якась дивна останнім часом. Тут їхати 2 години. Навіщо спеціально день витрачати на відпочинок із дітьми, якщо ми все одно до міста попутно їдемо?
І справи зробимо, і відпочинемо заодно. Нехай збираються, поїдемо всі разом.
-Я все сказала. Діти залишаються вдома. Раптом не вийде швидко все зробити, що вони півдня в машині сидітимуть?
Збирайся, поїхали. Даринко, ти за старшу. Я бабусі зателефонувала, вона незабаром прийде, посидить із вами. Ну, не дуйся, золотко. Усе бувай, бувай.
Ледве за батьками зачинилися двері, як Даринка розплакалася.
Як довго вона чекала на канікули, щоб поїхати на атракціони!
Незабаром прийшла бабуся.
-Бабусю, ну чому мама така недобра? Вона завжди тільки обіцяє і нікуди нас не бере з собою. Ми так чекали, а вона знову нас не взяла.
-Дарино, а ти маму не обговорюй. Може вона і має рацію. Поки вона свої справи робитиме, вам в машині сидіти доведеться.
От буде у неї вихідний, і поїдете до міста, відпочинете як слід. Мама ж вас не обманює, якщо щось обіцяла, то обов’язково зробить.
Через годину Рита стояла біля машини, а в голові була тільки одна думка – як добре, що вони не взяли дітей!
Господи, адже могло статися таке… Машина вся…
А там могли бути діти!
-Боже, Боже, Боже, дякую тобі, що не дав відбутися цьому!
Ще ввечері вони збиралися їхати до міста всією сім’єю, але вже вранці Рита передумала брати із собою дітей, і, як виявилося, не дарма.
Передчуття рідко обманювало жінку, врятувало її і цього разу.
У цю подорож Рита збиралася з особливою ретельністю.
Бізнес, навіть малий, справа клопітка. Жінці треба було вирішити фінансові питання щодо своєї роботи, а діти давно просилися з нею, сходити в парк, у кафе, в кіно.
Рита була не проти приділити час дітям, і швидко погодилася на їхні вмовляння.
Проте, прокинувшись вранці, жінка різко змінила своє рішення, вирішивши залишити дітей удома, і їхати до міста вдвох із чоловіком.
Вона бачила, як сильно засмутилася її старша дочка, але свого рішення не змінила.
Вона й сама не зрозуміла, що змінилося за ніч, але внутрішній голос просто кричав, щоб вона не брала дітей із собою.
Виїхавши за місто Рита, плавно набирала швидкість. Жінка любила їздити спокійно, і тримала цілком прийнятну швидкість, яка була комфортною і їй, і не заважала іншим.
Рита і сама не зрозуміла, як так сталося, що машина опинилася на узбіччі.
Рита, вибравшись з машини викликала швидку.
Свекруха жінки так і застигла, коли Рита приїхала додому на таксі, одна, без чоловіка.
На всі питання про те, що сталося, Рита просто відмахнулась, а незабаром привезли те, що лишилося від машини.
Чоловіка Рити через пару днів виписали.
А якби в машині на задньому сидінні сиділи діти?
-Рито, як добре, що дівчатка залишилися вдома! Як ти тільки здогадалася в останній момент змінити своє рішення? У тебе прямо передчуття було напевно.
-Мамо, ти знаєш, і справді було передчуття. Мені так не хотілося їх із собою брати вранці, що я вирішила потім окремо звозити їх до міста.
Наче хтось за спиною стояв, і шепотів-не бери дітей, залиши їх удома…
-Як добре, що було у тебе це передчуття! Хто знає, що могло статися, якщо б ти взяла їх із собою! А ще кажуть, що нісенітниця всі ці передчуття!
-Ні, мамо. Скільки разів я переконувалася вже, що ніяка це не нісенітниця, а ось цей випадок ще раз довів, що себе та свої відчуття треба слухати насамперед!
Як часто наш внутрішній голос шепоче, каже, і просто кричить – не смій, зупинись, не роби цього!
І добре, коли ми, як Рита, зупиняємось і прислухаємося до себе, а потім виявляється, що не дарма.
Але ж буває й інакше, коли ми, просто йдемо до наміченої цілі, а потім шкодуємо, що не прислухалися до себе.
Інтуїція не дрімає, і це доведено вже не раз, і якщо в душі ворухнулися сумніви, то краще і справді зупинитися, і дослухаються до себе, щоб потім не пошкодувати.
