Марія зайшла до колишньої свекрухи в гості. Вона подзвонила в двері. Та у відповідь тиша. Марія відкрила своїм ключем двері і зайшла в кімнату.
-Навіщо ти прийшла? Не треба витрачати на мене свій час! Ну що це таке! Це тобі хтось сказав, що я заслабла?! Ой… Та не ходи ти до мене, не треба! – навіть не привітавшись почала свекруха.
Тетяна Василівна була людиною неординарною, але при цьому в душі дуже доброю.
Колись давно Марія увійшла до її будинку юною дружиною її єдиного сина.
Їй тільки-но виповнилося вісімнадцять, і Марії здавалося, що її любов до Петра буде вічною.
Свекруха прийняла Марію з усією своєю душевною щедрістю та єдиним встановленим нею правилом – у будинку буде одна господиня. І це не Марія…
Так і почалося її раннє сімейне життя – ні турбот, ні клопоту. Свекруха обіди, вечері готує, посуд миє, одяг пере і прасує.
А коли народився син, Марія навіть не торкалася ніяких пелюшок і тому подібного.
Її спроби допомогти по господарству припинялися свекрухою одразу.
Свекор був простим мужиком і цікаво, що він одразу Марію не злюбив. І не приховував цього.
За її неучасть у жіночій роботі по дому, він завжди сварився. Щоправда, коли свекрухи поряд не було…
Одного разу він привіз їй завдання – свекруха залишилася на дачі з ночівлею і веліла Марії зварити борщ, передавши цілий кошик свіжих овочів.
Враховуючи, що за чотири роки життя зі свекрухою Марія не тільки ні на крок не просунулась у кулінарії, а й забула все те, що знала на момент заміжжя, завдання з приготування свіжого борщу виявилося для неї складним.
Вона зателефонувала мамі, уточнила послідовність приготування. Дізналася, що основою будь-якого супу є бульйон.
З діловим виглядом Марія уточнила у свекра, а де м’ясо на борщ.
Він видав їй пристойний шмат мʼяса, який вона зварила у великій каструлі за дві години.
Виймати його не стала (цього їй не підказав ніхто), а одразу покришила в бульйон картоплю, капусту, болгарський перець, моркву…
Аромати були чудові. І Марія згадала, що її мама рекомендувала під кінець варіння додати перець горошком та лавровий лист.
Марія полізла в коробку із прянощами, знайшла те, що потрібно. Додала до киплячого борщу.
-Ммммм… Оце аромат! – подумала вона.
Наступного дня свекруха, яка повернулася з дачі, закотила своєму чоловікові велику виховну сцену.
І цього разу свекруха розійшлася не на жарт.
-Ти чого перець горошком у борщ додав?!! Хто тепер це їстиме?!
-Ну, я їв, нормальний борщ, чого ти кричиш? – говорив чоловік.
-Та ти що, не знаєш, що такий перець у борщ не додають?! Я тебе просила зварити борщ, як завжди. А ти що тут наробив? Капусту нашаткував дрібно, їсти не хочеться… І навіщо моркву натер? Ти ж робив соломкою завжди? Виливай все – я новий борщ варити буду.
Марія тоді сиділа в кімнаті і тихенько сміялася. Як же її свекру не подобалося, що вона нічого не готує! Він навіть на неї вирішив перенести завдання дружини. А вона ось… Не впоралася.
Більше Марію до плити не підпускали.
Через рік Марія з чоловіком залишили будинок свекрухи та розпочали самостійне життя. Тоді вона й навчилася готувати. Навіть дуже непогано!
А свекруха постійно була поруч, допомагала чим могла, доглядала онука. Але треба віддати їй належне – у Маріїні каструлі вона ніколи не заглядала.
Та на жаль, через вісім років спільного життя Марія пішла від чоловіка. Він любив погуляти і мав дуже складний характер.
Свекруха прийняла її рішення гідно. З онуком продовжувала спілкуватися і навіть платила аліменти замість свого сина.
Хоча Марія цього й не вимагала.
Згодом Марія вийшла заміж, увійшла до нової доброї родини. Щоб свого чоловіка не засмучувати, минуле не згадувала при ньому.
Син виріс, поїхав з дому, не згадував ні батька, ні бабусю з дідусем.
Потім свекруха залишилася сама, а за кілька років не стало і її сина.
Рідні у неї більше не було. Залишилась вона одна.
Жодного співчуття у Марії до неї не було. Вона залишилася десь там, у далекому минулому житті.
Син Марії відвідував Тетяну Василівну у рідкісні дні своїх приїздів, розповідав, як їй важко, як вона запустила квартиру без чоловічої руки, як у неї зламався телевізор, і вона тепер лише читає.
А ще вона економить на всьому – холодильник не вмикає, лампочки купує найтьмяніші, щоб менше електрику споживали…
Він щось намагався зробити, але бабуся виставляла – нічого свого часу на неї витрачати!
А одного разу син перед від’їздом у тривале відрядження розповів Марії, що бабуся скаржиться на поганий зір та слух.
-Мамо, вона справді слаба. Вона мене не чує. І книжки більше не може читати – літери не бачить.
Марії раптом стало її шкода.
Але вона відігнала від себе жалість. Це все у минулому!
А через два місяці син зателефонував і плутано попросив терміново сходити до бабусі. Ключі від її квартири він про всяк випадок перед від’їздом залишив Марії.
-Що трапилося? Чому треба терміново йти до неї? – прохання сина Марію трохи розізлило.
У неї вісімдесятирічна мама потребувала регулярної допомоги, а тут ще колишню свекруху провідуй!
-Мамо, я не знаю… Вона мені зателефонувала і сказала, що їй недобре… А я далеко! Сусіди з нею не спілкуються, та й телефонів я їх не знаю. Сходи, подивися, що з нею! – сказав син до Марії.
У думках Марія насварила свекруху – ну невже не можна укласти договір із соцпрацівником?!
Взяла вона ключі. І пішла.
…На дзвінок у двері ніхто не відчинив. До цього вона продзвонила на мобільний – немає відповіді.
Подзвонила до сусідів – теж тиша у відповідь.
-Ось зараз відкрию, а там… Мало що могло трапитися? – думала Марія.
Вона видихнула. Вставила ключ.
Двері зі скрипом відчинилися. Квартира була дуже бідна.
Марія згадала квартиру, в яку вона прийшла тридцять років тому – нова стінка, заставлена рідкісними книжками, кришталевий посуд, графини, рідкісної краси келихи, кольоровий телевізор…
На стінах дорогі шпалери, килими, на підлозі лінолеум, вкритий пухнастими доріжками. Заможними були батьки колишнього чоловіка…
Зараз ті ж шпалери та лінолеум. Ті ж килими.
Полинялі та запилені. У відкриті двері видно стінку, вкриту тріщинами на лаковій поверхні і спорожнілу.
Марія увійшла до кімнати, яку колись відвели їй із колишнім чоловіком свекруха.
Тетяна Василівна лежала на старенькому дивані, застеленому брудним покривалом. На її вітання вона ніяк не відреагувала.
І тільки коли Марія підійшла до неї ближче, свекруха голосно запитала:
-Ви хто?!
Потім уважно придивилася і охнула.
-Ти?? А як ти дізналася?!
І зніяковіла, почервоніла, соромлячись обстановки.
Марія викликала швидку.
-Навіщо? Ну навіщо ти викликала? Я і так впораюся, вперше, чи що?! А якщо й не впораюся – мені ж краще! Не хочу в таких умовах жити! Ти бачиш?! Нічого в мене не лишилося!! Нічого! Кому я потрібна? Нікому! Кішка – і та без мене на вулиці краще жити буде! Випусти її на вулицю, чуєш?!
Марія сварилася, не погоджувалася, але свекруха через її не чула.
-Ось рецепт, купіть пігулки, – сказала лікарка швидкої, – ще треба було б крапельниці поставити. Зможете знайти медсестру?
Марія кивнула.
-Тоді ось вам рецепт. Я все написала.
-Тільки хто це все робитиме?! – думала Марія, розуміючи, що залишити колишню свекруху просто так уже не зможе…
Провівши лікарку, Марія повернулася до повеселілої свекрухи.
-Ну що? Лікуватимемося? – запитала вона.
Свекруха закивала і крикнула у відповідь:
-Тільки ти йди! Мені вже легше! Не марнуй свій час!
Та Марія тиждень ходила до колишньої свекрухи, пильно стежачи за дотриманням усіх прописаних процедур. Вона молодець – приписи лікарів дотримувалася. Мабуть, злякалася трохи…
Але бурчати не перестала.
Марія купила їй недорогий телевізор, підключила нормальну антену, вставила навушники – і свекруха знову почала дивитись улюблені серіали. На радощах вона залізла в свою скриньку і відшкодувала їй покупку телевізора та навушників з антеною майже вдвічі.
-Це збирала на поминки… – пояснила вона. – Ось дивись! Тут маю всі гроші! Якщо прийде час – візьмеш!
До колишньої свекрухи Марія тепер ходить кілька разів на тиждень. Носить продукти, пігулки, намагається навести порядок.
Намагається – бо щоразу, коли Марія бере швабру, свекруха рішуче її забирає з криками: “Я сама все вимию, не треба!»
Свекруха непогано спілкується телефоном – каже, що там є дірочка, і якщо до неї прикласти вухо, то все чути краще.
-Дивовижно! Де б таку дірочку знайти, щоб вона мене чула?! – думала Марія.
Син обіцяв після відрядження приїхати та переконати бабусю укласти договір із соцпрацівником.
А днями вона заявила Марії:
-Знаєш, я тут подумала… Чи багато мені треба на тому світі? Хрест поставиш – і добре. Я ось хочу пральну машинку.
І от Марія шукає машинку пральну. І майстра, який її підключить…
-А син, коли приїде, хай на себе бере ремонт. Шпалери зовсім подерті вже! – міркує жінка.
