Тетяна господарювала на великій затишній кухні. І все в неї так добре виходило!
У великій каструлі кипів ароматний борщ, поруч на сковорідці смажилося м’ясо, у маленькій каструльці булькала запашна підлива. І картопля-пюре вже готова і пахне свіжим вершковим маслом…
А готувала все це Тетяна для свого коханого чоловіка. Він любить поїсти, а вона старається.
-Треба ще й капусту квашену дістати з льоху, і компотик холодненький, – думала жінка.
Тетяна вже жінка немолода, їй за п’ятдесят. Вона повненька і з коротким сивуватим волоссям.
Ще й трохи заслабла, останнім часом.
Жили вони вдвох із чоловіком Василем. Будинок у них багатий, ошатний.
Василь має хорошу посаді – шанована людина у їхньому містечку.
А вона давно не працює, домогосподарка… Діти їхні давно розʼїхалися – дочка і син.
Рано випурхнули з батьківського гніздечка, дзвонять рідко і ще рідше приїжджають… У них своє життя.
-Ну і слава Богу, значить, все добре! – думала Тетяна. – Якщо б погано було, повернулися б додому! А так батько гроші надсилає іноді, і все у них добре. Так і живуть.
Вона от крутиться по хазяйству, справ вистачає.
Скоро чоловік з роботи приїде, може і не один. Іноді й колеги заїжджають…
Тетяна присіла на хвилинку.
Чоловік дійсно приїхав з друзями, забіг на кухню.
-Тетяно, швиденько там на стіл нам накрий. Посидіти хочемо з колегами!
Тетяна підскочила, заметушилася. З чоловіком приїхали два незнайомі молоді чоловіки.
Вони про щось розмовляли в саду, поки вона накривала стіл на веранді.
Коли все було готове, вона покликала чоловіка.
Чоловіки пройшли до столу. Тетяна принесла до столу ігристе. Чоловік недбало махнув рукою.
-Йди йди!
Тетяна, вже йдучи назад на кухню, почула запитання до її чоловіка:
-Що це за така стара у тебе хатня робітниця? Повільно все робить?
Що відповів чоловік, вона не почула – не стояти ж, слухати!
Тетяну обурило це питання. Але що вона хотіла?
Вона і раніше не була красунею. А зараз зовсім ніколи за собою дивитися, з домашніми справами.
Так, вона почала помічати, що Василь ніби як її соромиться. Постаріла вона…
А друзі його приходять з дружинами-красунями, молодими і доглянутими.
А її він завжди на кухню відправляє.
Якось вона обурилася, так Василь розкричався:
-Мені ці люди потрібні, у нас спільні справи, це мої колеги! А ти що розумієш в цьому? Ще що скажеш не те! Сиди на кухні!
Пізно ввечері гості пішли. Тетяна прибрала зі столу, помила посуд.
А вечір такий теплий, пахне запашним бузком…
Тетяна постояла, вдихаючи солодкий аромат.
Колись, саме о такій порі, вони познайомилися з Васильком. Вона була зовсім молоденькою дівчиною, прийшла з подругою до її родичів.
Подружка їх і познайомила. Тоді він просто був студентом, симпатичним хлопцем…
А через тиждень вони вже жити не могли один без одного… А ще через рік вони одружилися…
Тетяні так захотілося притулитися до чоловіка, щоб він обійняв і поцілував її. Як раніше…
Вона зайшла в спальню. Чоловік спав. Вона лягла в ліжко і притулилася до нього. Чоловік ворухнувся і відсунув її.
-Ти що? Я так заснув був уже! Ну і спала б там у вітальні!
Він обернувся до стіни і знову заснув. А вона тихо схлипнула.
-Не любить він мене, – думала жінка. – Напевно і коханка є…
Якось він назвав її іншим ім’ям. Вона промовчала.
Згадала, як одного разу вона його приревнувала, влаштувала сцену.
Василь мовчки зібрав її речі і виставив на вулицю.
Вона сиділа на лавці до ранку. А куди їй іти?
Батьків давно не стало, дітям вона не хотіла заважати. У них молоді сім’ї, не до неї. Та й немає у неї ні роботи, ні грошей. Все життя віддала сім’ї. А тепер нікому не потрібна…
Вранці чоловік відчинив ворота, покликав її.
-Ти ще тут? Ніхто не підібрав? Ну так, таке добро… Іди готуй сніданок!
Тетяна мовчки потягнула валізу додому. Неприємно і прикро. І чому вона така?
Таня приготувала сніданок.
-Звик я до твоїх страв. А кава, ох і смачна у тебе! Жодна жінка так вранці мені каву не готує!
Тетяна схлипнула.
-Та жартую я, жартую! Пробач! Просто перестань ревнувати! Я мужик! Он у всіх вже дружини молоді, а я все з тобою тут!
Тетяна пішла у вітальню, лягла на ліжко. Так і заснула, згадуючи все, що наговорив їй чоловік.
Всю ніч снилися дивні сни… А потім чиясь тепла рука взяла її за руку і повела…
Вона покірно пішла. І їй стало так добре й спокійно…
Вранці Василь прокинувся, як завжди передчуваючи смачний сніданок і чудово зварену каву. Але, дивно, на кухні тихо, і нічим не пахне смачненьким.
-Що це, моя спить, чи що? Мало її вчив!
Він зайшов у вітальню. Дружина лежала на дивані.
-Спить вона! З вечора загравала, а зараз, бачите, спить, як дитина!
Тетяна, і справді, виглядала якось занадто умиротворено.
Він спробував розбудити її.
-Ох, ти ж… Ну ти ж що це? А як же?..
Чоловік розгубився. На мить йому стало її шкода. Все ж таки прожили довго, дітей народила йому ця жінка… А він як же?
Отак і не стало її…
Василь заспокоїв себе. Подзвонив куди треба.
-А, може, якби не він, нічого б не сталося, – міркував чоловік. – Але що вже тепер… Може так і треба було, щоб він став вільним…
Наступного дня приїхали діти. Дочка обняла батька. Заспокоювала. Знала б вона, які думки у нього!
Хоча діти завжди більше любили батька. А не тиху матір, яка намагалася вічно їх чимось повчати.
А батько завжди вирішить усі проблеми, і грошей дасть.
Син також не відходив від нього. З такою підтримкою йому було легше не чути свою совість.
Хоча дочка була дуже схожа на матір. Василь мимоволі згадував дружину молодою, і тоді ще коханою.
Після поминок син поїхав. Дочка залишилася допомогти батькові – не звик він без господині.
Що робити. Доньці ж треба теж їхати. Чоловік молодий, робота. Довелося зізнатися.
-Доню, як ти дивишся на те, що в домі буде інша жінка?..
-Татусю, я за, знайди собі помічницю!
-Пробач, доню, але вона не помічниця. Ну ми іноді зустрічалися, розумієш!
-Тато! У тебе була коханка? А мама знала? Може це ти винен?
-Ну що ти! Нічого вона не знала!
-Ти як хочеш, а я негайно їду!
Так у будинку Василя з’явилася Вікторія. Ім’я явно відповідало господині.
Молода, красива, впевнена в собі жінка. Вона завжди знала, що хоче.
Будинок Василя їй дуже сподобався, вона одразу відчула себе господинею.
Одразу ж усі речі Тетяни понесла на смітник! Все, що нагадувало про неї – все з дому.
Переставила, переробила. Будинок було не впізнати!
Василь, який звик, що все на своїх місцях, нічого не міг знайти.
Все питати треба у нової дружини. Їжі в будинку, крім піци, пельменів та яєчні для нього не було.
Та й дружина любителька поспати. Довелося вранці Василеві самому навчитися каву собі заварювати.
Якось він прийшов на обід, а на плиті пусто.
-Може досить нігті фарбувати, де обід?
Вікторія спокійно відповіла йому:
-Я дружина, я не служниця! Завари супчик швидкого приготування, там на полиці лежить.
Василь зварив вареників. З’їв мовчки. Молода дружина прийшла на кухню, стала ніжно воркувати.
-Ну пробач, не люблю я готувати, з роботи будеш їхати, то купуй що-небудь, щоб швидше приготувати. О, вареники! Так і я трохи з’їм, ти смачно готуєш!
Ну як тут сердитися на цю лисицю! Красива у нього дружина, нічого, що готувати не любить, зате ласкава і ніжна, завжди гарно одягнена і пахне чудово!
Він встав, обійняв її, вдихаючи запах її волосся!
Любить він її, і все пробачить!
Наступного дня, прийшовши з роботи, в будинку він побачив її подруг.
Вони довго гуляли, а потім Вікторія сказала:
-Все, я спати! Втомилася, а ти лягай сьогодні у вітальні!
Чоловік повертівся на новому незручному дивані.
Незабаром цей диван став постійним його спальним місцем. Незручно Вікторії спати вдвох, жарко їй.
Робити нічого – переїхав…
Щось подумалося про Тетяну. Нехай любов пішла, але вона дбала про нього, у своєму будинку було затишно і комфортно. Йому комфортно. А тепер! Друзі і в гості не хочуть ходити. Нема кому тепер смачно готувати!
-Щось став я часто згадувати її, не до добра це!
Василь обернувся, влігся зручніше… Вранці важко встав, поклав пакетик чаю в чашку.
На роботі відчував себе не дуже добре. Вирішив залишити справи і поїхати додому.
-Старію я, чи що?
Захотілося якнайшвидше приїхати додому, притулитися до коханої дружини, поплакатися їй, щоб стало легше. Дорогою він зупинився, купив торт і величезний букет квітів.
Василь чомусь дуже хвилювався, наче перед першим побаченням!
Він приїхав додому. Тихо. Спить, напевно, ще Віка. От соня!
Чоловік піднявся на другий поверх з квітами, відчинив двері у спальню.
Ніколи Василь не думав, що опиниться в такій ситуації. Анекдот якийсь…
Він повільно йшов коридором. Перед очима була розпатлана Вікторія, така бажана та красива, але тепер така чужа! Вона з іншим! У його ліжку! Побачила його і просто засміялася!
А він розвернувся і пішов… Але Вікторія засміялася…
Василь вийшов у сад, сів на лавку. Сльози потекли по щоках. Чоловіки не плачуть. Але він зараз просто самотній втомлений обманутий старий…
Раптом хтось погладив його по голові ніжною теплою рукою. Він розплющив очі і побачив її. Вона взяла його за руку і повела…
І Василь пішов. І одразу стало спокійно та добре. Адже поряд його жінка, справжня і віддана дружина Тетяна…
Вранці його побачила Вікторія.
Василя не стало.
Вікторія задоволено посміхнулася, а потім зробила скорботне обличчя і взяла телефон…
