Цей ранок був звичайним. Настя збирала своїх коханих хлопчиків, чоловіка Сергія та сина Максима, одного на роботу, а іншого до школи.
У той доленосний момент, Настя пекла млинці, чоловік приймав душ, а син мляво одягався у своїй кімнаті.
Все було просто як двічі по два, на телефон прийшло сповіщення, а так як звук сповіщень на телефоні в неї і в її чоловіка були однакові, та ще й, якщо додати, що їхні телефони лежали поруч, то Настя не могла не подивитись хто і що надіслав. Вона скосила очі і побачила на екрані телефону чоловіка повідомлення: “Доброго ранку, коханий!”
Через деякий час повідомлення згасло, а Настя так і залишилася стояти з подивом дивлячись на телефон.
-Мамо, у тебе щось підгоріло, – спокійно сказав син, проходячи повз неї і сідаючи за стіл.
-Що? – Настя одразу й не зрозуміла, що їй сказали.
-Що що! Млинці, – Максим показав рукою на плиту.
Тільки тоді Настя перевела погляд на плиту і зрозуміла, що млинці підгоріли.
Вона зітхнула, зняла сковорідку з плити, викинула млинці у смітник і поставила нові. Потім задумалася і мало не прогавила і ці.
-Настя, ти чому це в хмарах літаєш? – Сергій вийшов із ванної та поцілував її. – Давай, допоможу, а ти поки що чай і каву роби.
І Сергій змінив її біля плити.
Сніданок пройшов у них як завжди, потім чоловік із сином одягнулися та вийшли з дому. Сергій відвозив сина до школи сам.
А Настя залишилася, бо на роботу їй треба було лише до 11. Вона сиділа за кухонним столом і в голові її була картинка: телефон чоловіка та це злощасне повідомлення.
“Так ні, не може бути …. Цього просто не може бути …. Мій Сергій зраджує мені? Так ні!”
Вона сиділа і сиділа за столом, все сиділа і сиділа. Потім раптово вирішила, що їй потрібно просто запитати про це повідомлення ввечері у чоловіка і все. І лише після цього почала збиратися на роботу.
…………………..
Весь робочий день Настя не могла працювати: її думки постійно поверталися до того повідомлення. І навіть її рішення спитати про все чоловіка, їй не допомагало. Та й колеги, як на зло, порушили тему зрад. І Настя не витримала та пішла додому раніше.
Але вдома було все як завжди, чоловік забрав сина зі школи і вони робили уроки.
-Оце так! – привітав її Сергій. – А ми на тебе тільки за годину чекали, тому вечерю ще не починали робити. Але ти не хвилюйся, ми самі все зробимо. Так, синку? А ти відпочивай.
-Звичайно, мамо. Іди, відпочивай.
Настя посміхнулася.
“Які ж вони у мене класні! Ну мало хто Сергію пише ….. А може це взагалі не йому повідомлення, просто помилилися. Добре, скоро все дізнаюся, потрібен тільки підходящий момент, щоб можна було запитати про це повідомлення як би ненароком ….. “- подумала вона. Але слушний момент ніяк не наступав.
……………..
Це сталося увечері. Настя та Сергій лягали спати і на телефон Сергія знову прийшло повідомлення. Він подивився, що прийшло і скривився.
-Уявляєш, – сказав він Насті. – До нас прийшла нова співробітниця і, мабуть, “поклала на мене око”. Тепер бажає мені доброго ранку та на добраніч, та й ще й називає “дорогим” і “коханим”. Ось … поки не знаю що з цим робити.
-Ого… нічого собі, – сказала Настя. – Сподіваюся, що ти вирішиш цю маленьку проблемку.
“Ну ось я все і дізналася, – подумала Настя. – Питання в іншому: чи це правда?”
Сергій швидко заснув, а Настя довго поверталася з одного боку на інший і заснула лише під ранок. Їй снився сон:
-Спитай у свого серця, чи віриш ти своєму чоловікові, – питав хтось Настю уві сні. Вона намагалася роздивитись цього когось, але він вислизав від її погляду.
-Я не знаю ….., – несміливо відповідала вона.
-Знаєш! Запитай у свого серця! Серце ніколи не бреше! Чи вірний тобі твій чоловік?
І Настя запитала та отримала відповідь. Відповідь була одна: Вірю! Вірю! Вірю!
А потім вона різко прокинулася.
“Вірю! Вірю! Вірю!” – пульсувало у неї у скронях.
-Ну звісно вірю, – сказала вона собі.
-Що ти там кажеш, кохана? – спитав чоловік, який ще не прокинувся.
-Та нічого, нічого. Спи.
І після цього сну на душі Насті стало спокійно.
І життя пішло своєю чергою.
……………..
-Настя, слухай, я тут у машині прибирав, знайшов твою шпильку і помаду, – сказав якось Сергій. – Я їх у бардачок поклав. Забери, добре?
Настя чудово знала, що вона нічого не залишала в машині, вона відкрила бардачок, покрутила в руках шпильку з помадою.
-Сергій, це не моє.
-Не твоє? Ааа, тоді це Марина забула напевно.
-А хто така Марина?
-Та пам’ятаєш я тобі розповідав, що нова співробітниця з’явилася? Оце вона і є. Постійно напрошується, щоби я її до метро підвозив. Іноді відводжу, коли не виходить відмовитися … Така настирлива!
-Ясно.
Настя прислухалася до себе і чомусь відчула спокій у серці.
“Вірю!” – одразу промайнуло в її голові.
Потім кілька разів Сергій прийшов у сорочці, забрудненій помадою на плечі.
І знову в голові Насті виникло: “Вірю!” Вона навіть не стала його питати, де це він замазався.
Пару разів вона знаходила любовні записки в кишенях його піджака. Один раз навіть запитала: “Що це?”
-Кохана, я навіть не знаю. У мене піджак на стільці висить, помилилися напевно.
І знову її серце стукало: вірю.
Потім хтось писав їй у соцмережах про те, що її чоловік їй зраджує, але на це все Настя не реагувала.
……………..
Марина була у кафе з подругами.
-Дівчатка, ну що робити? Наша стратегія не працює. Його дружина не реагує. Я вже в його машині і помаду залишала і шпильку, любовні записки в кишені підкладала, на сорочці помаду теж залишала, повідомлення всякі її чоловікові пишу, правда він їх не читає … Навіть у соцмережах їй з лівого акаунта писала, що чоловік їй зраджує….Так вона взяла та заблокувала мене! Що мені ще зробити?
-Марино, ну навіщо він тобі? Невже нікого вільного не було?
-Значить не було! – вигукнула Марина. – Дівчата! Він мені найбільше подобається. То що робити?
-Так, а сам Сергій, що? Почав звертати на тебе увагу?
-Ну поки постійно каже, що він одружений, але, якщо вона його покине, то я впевнена, що він обере мене!
-Ну тоді потрібні компрометуючі фотографії.
-А як їх зробити? Є ідеї? Га, дівчата?
-Та просто, – сказала Оля. – Сходи з ним на обід, а я зніму це на телефон. Ну, як ви сидите поруч, як ти за руку його береш, як голову кладеш йому на плече. Зможеш так зробити?
-А чому ні? Зможу!
-Чудово! Тоді завтра зайду і ми виберемо найкращий ракурс. Потім запросиш його на обід так, щоб він не зміг відмовитися, а я зніматиму відео, потім зробим з нього фото.
-Оля! Ну, ти голова! Я не додумалася б до такого!
………………..
Був звичайний ранок. Настя тільки-но відправила своїх чоловіків на роботу і в школу, як раптом пролунав дзвінок у двері.
– Що забули? – спитала вона, посміхаючись.
Але усмішка зійшла з її губ – перед нею стояла незнайома молода жінка.
-Анастасія? – Запитала ця жінка.
Настя кивнула.
-Я – коханка вашого чоловіка. І нам треба поговорити.
-Ну, проходьте, – сказала Настя. Вона прислухалася до свого серця, і воно знову було спокійне.
“Бреше,” – промайнуло в голові у Насті.
Настя зачинила вхідні двері та вирішила, що вони поговорять прямо тут, у коридорі.
-Я вас слухаю. Що ви хочете? – холодно спитала вона.
-От, – гостя простягла Насті фотографії. – Ви ж не вірите мені, так? Дивіться.
Настя взяла в руки фотографії та почала їх розглядати.
Ну так … ну сидять поруч і що? Ну, вона притулилася до нього і що? Ну, тут взяла за руку і що?
-І що? – Запитала Настя. – І це все? А де ж поцілунки і таке інше?
-Та він тебе не любить, – зашипіла відвідувачка, перейшовши на “ти”. – Він живе з тобою лише з жалю і через сина. Він із тобою нещасливий!
-Угу …., – Усміхнулася Настя. – У мене, напевно, очей немає. Не переживайте, він – щасливий!
Настя задумалася на мить, а потім запитала:
-Якщо ви коханка мого чоловіка, то напевно бачили у нього на плечі родиму пляму. Скажіть на якому воно плечі, якого розміру та якої форми?
Це питання застало її відвідувачку зненацька, але та все-таки відповіла:
-Немає в нього жодної родимої плями!
-Хм …. правильно, на плечі немає. А де є?
-Та ніде немає!
-Ясно …. Дівчино, вас же Мариною звуть, так? Ідіть ви вже на роботу та фотографії свої заберіть. Коханка вона… Досить вже вигадувати. А родима пляма в нього є, правда справді не на плечі, і не помітити її неможливо. І прошу вас, відчепіться вже від мого чоловіка!
Настя швидко виштовхала з квартири розгублену відвідувачку, замкнула вхідні двері і розсміялася.
– Мда …. Все-таки своє серце не обдуриш. Воно ніколи не бреше.
