Львівські брати-мауглі в дитбудинку не впізнають один одного

брати-мауглі

Старшому Любомиру вже виповнилося 18 років – за чотири роки в спецустанові значних поліпшень не настало. Зате його молодший брат Юрчик починає говорити і освоює малювання.

Батьки про синів не забули.

Двох дітей, яких в народі охрестили “мауглі”, знайшли в старій халупі практично в центрі Львова влітку 2013-го. Любомир (йому на той момент було 14 років) знаходився в жахливому стані – хлопчик був украй виснажений, не ходив, не говорив, не тримав ложку і навіть не їв звичайну для його віку їжу: в лікарні його, як і братика Юру, відгодовували рідкими кашами і дитячими сумішами з соски. Він важив всього 18 кілограмів. А його брат Юра – вісім. Йому тоді було шість років, але людську мову, як і вміння ходити, самостійно їсти і багато іншого він також не освоїв.

Тоді в доведенні дітей до жахливого стану звинуватили батька, у матері виявився психічний розлад. Її відправили на примусове лікування, а чоловіка позбавили батьківських прав. Свій термін за неналежний догляд він уже відбув, разом з дружиною відвідує синів в дитбудинку у Львівській області.

Вихователів називає бабусями.

Тут, в Роздольському дитбудинку-інтернаті, Юра і Любомир вже чотири роки. Ця установа для дітей і молоді з важкими відхиленнями. За вихованцями тут доглядають до досягнення ними 35 років. Потім їх чекає будинок престарілих.

18-річний Любомир став більш відкритим – навчився посміхатися, взнає працівників, які постійно з ним спілкуються, дає їм руку, щоб привітатися.

– Він уміє їсти з ложки, але його потрібно годувати, сам їсть печиво, хліб, може біля сидіння пересуватися на колінах, але про великі поліпшеннях говорити не доводиться – його стан значно гірше, ніж у Юрчика, – відзначають в дитбудинку.

10-річний Юрчик – один з найбільш активних дітей і вже точно самий, як кажуть вихователі, перспективний. Він зробив величезний стрибок у розвитку в порівнянні з іншими вихованцями з подібними відхиленнями.

– Дуже шкода, що йому довелося рости в таких умовах, впевнені – якби це було в іншій родині, він не дійшов би до такого стану, в якому його до нас привезли, – зітхають вихователі. – А зараз час згаяно. Але на ньому, звичайно, ніхто не ставить хрест – Юрчик не тільки навчився ходити, як усі, а й вимовляє слова, виконує складні, як для таких дітей, завдання, складає конструктори і все-все розуміє. Це видно по його розумним очам.

Правда, мови толком не навчився – слова вимовляє губами, без звуку. А голосом тільки кілька: своє ім’я – “Юра” (правда, “р” не дається хлопчикові, виходить – Юа), “баба”, “па-па”, “дай” і ще парочку. Всі досягнення Юрчика в дитбудинку записують в зошит.

– Він у нас балуваний хлопчик-стрибунець – стрибати обожнює, – розповідає психолог дитбудинку Галина Смургович. – Трохи егоїстичний, діє тільки на свою користь, робити буде тільки те, що сам захоче. Ігри та заняття він собі вибирає сам – любить складати конструктори, пірамідки. А ось до мультиків абсолютно байдужий, як і до ігор, де потрібно докласти розумові зусилля. Але вирішувати якісь легкі завдання, думати його можна м’яко змусити – і він впорається з ними.

В дитбудинку Юрчик і далі гуляє сам по собі – компанію серед інших вихованців не знайшов, у них більш важкі форми хвороби. Віддає перевагу суспільству дорослих – всіх працівниць дитбудинку називає бабусями на український манер – “баба”.

– Цьому його навчила бездітна нянечка – вона обожнювала дітей, і Юрчика також, – відзначають в дитбудинку. – Ось і стали ми, жінки в розквіті років, для нього бабами. Хоча імена наші він знає, але кличе тільки так.

Психолог дитбудинку все ж не втрачає надії, що Юрчик заговорить, хоча вона тане з кожним роком.

Нові захоплення – крейда і олівці.

Але і без слів Юрчик вміє чудово пояснити, чого він хоче, – все покаже і розповість жестами.

– Бере нас за руку, веде і показує, чим хоче займатися, – посміхається Галина Смургович. – З ігор визнає тільки ті, в які можна грати удвох – якщо учасників буде більше, піде. Хоча від дискотек і забав на вулиці з кеглями і м’ячами, обручами теж не відмовиться.

Зараз Юрчик освоює крейду, олівці, фломастери. Поки виходять “каляки-маляки”. Правда, вихователі сумніваються, що він вивчить письмо, рахування, читання.

– Звичайно, коли він потрапив до нас, це був просто “чистий аркуш”, і ми на цьому аркуші вже багато написали, – зазначає Галина Смургович. – Сподіваємося, що він заговорить, що зможе порозумітися з людьми. Але таким, як усі, він вже не буде. На жаль.

А ось один одного брати в дитбудинку не впізнають, хоча Юрчика психолог часто приводить до його брата. Як вони не могли розпізнати і батьків, хіба що у Любомира можна помітити якусь реакцію.

braty-maugli

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *