Надія готувалася до зустрічі невістки. У двері подзвонили. На порозі стояв син Микита з своєю дівчиною Ольгою.  Після вечері, Оля почала розмову: – Надія Олександрівно, Ви, мабуть, знаєте, що ми з вашим сином вирішили одружитися?. Тому вже зараз, щоб уникнути несподіванок, я хотіла б подивитися кімнату, в якій ми житимемо

Надія готувалася до зустрічі невістки. У духовці доходила до готовності курочка, одночасно жінка стелила гарну скатертину та сервірувала стіл. Почувши запах м’яса, що підгоріло, Надія забігла на кухню. Курка зарум’янилася трохи більше, ніж потрібно. – Ах, як же так, як…

Лада поцілувала Ігоря в щоку: – Пам’ятай, ти мені обіцяв! – Пам’ятаю, пам’ятаю, – Ігор обійняв тендітну дівчину. – Все, все, йду. Ігор побіг додому. Всю дорогу він думав, що скаже дружині. – Можна так. Ти стала домогосподаркою. Подивися на себе. Зачіска така собі, старий халат. Я йду від тебе. Та на диво вдома в квартирі стояла тиша

Лада поцілувала Ігоря в щоку: -Пам’ятай, ти мені обіцяв! -Пам’ятаю, пам’ятаю, – Ігор обійняв тендітну фігуру дівчини. – Все, все, піду. Бо знову залишуся. Двері зачинилися, й Ігор, не чекаючи ліфта, побіг сходами вниз. Всю дорогу він прокручував у голові…

Василь вийшов на роботі в коридор і побачив колегу Лілю, яка про щось говорила з буфетницею Ніною. До нього дійшли уривки розмови. – Та скільки можна думати, роби і все! Чоловіки вони такі, недогадливі, їм треба говорити прямо. – А як відмовить? – То й що, знайдеш іншого, а він хай жалкує потім. Василь зрозумів, що говорять про нього

Василю зателефонували. -Привіт! Слухай допоможеш мені? Чому в мене шкіра така суха? -Я не лікар, не знаю. -Але ж ти ветеринар. Маєш знати. -Саме так. ветеринар. Сходи перевірся. -Який же ти лікар, якщо відповів як мій сусід, а він, між…

Олександра поралася на кухні, коли пролунав дзвінок у двері. – Сантехніка викликали? – спитав чоловік у комбінезоні. – Викликала. – Все зробимо, – він пройшов у ванну. Якийсь час чути було кректання і стукіт ключа. – Все готово! – почула Олександра, перевірила роботу і дістала з гаманця 100 гривень. – А я зі своїх грошей не беру. – Яких це своїх? – здивувалась жінка. – А ми знайомі. Вже купу років

Олександра важко піднімалася на свій поверх. Ліфт знову не працював. Зупинилася біля дверей віддихатися. Тільки потім дістала ключі від квартири. Надворі тепло, незважаючи на те, що кінець жовтня. В одязі ходити магазинами спекотно, тим більше підніматися з важкою сумкою на…

– Катя, давай розлучимося? – відсуваючи від себе тарілку з недоїденим борщем, промовив Денис. Катерина, яка спокійна пила чай, поперхнулася. На очах виступили сльози. – Ти серйозно? Вона розуміла, що навряд чи її чоловік жартуватиме такими речами. – Серйозно, – відповів чоловік. – Але чому, Денисе? – Закусивши губу, щоб не розплакатися, запитала Катя

– Катя, давай розлучимося? – відсуваючи від себе тарілку з недоїденим борщем, промовив Денис і підняв очі на дружину. Катерина, яка до цього спокійна пила чай, поперхнулася, закашлялася, почервоніла. На очах виступили сльози. Трохи віддихнувшись, вона уточнила: – Ти серйозно?…

– Ігоре, тато зник, – плакала Олена Михайлівна. – В якому сенсі? – Не зрозумів син. – Мав приїхати сьогодні вранці з конференції, але його немає… На його роботі мені сказали, що він взяв відгул…- Може, ти щось наплутала і тато взагалі нікуди не їхав? – припустив Ігор схвильованим голосом. – Ні! – заридала мама. – З ним щось трапилось.

Віктор Андрійович зник у вівторок. Чоловік п’ятдесяти років, за день до цього взяв свій дипломат, поцілував дружину і вирушив до іншого міста на конференцію. Дружина вирішила зателефонувати йому, у день його повернення, але телефон Віктора виявився недоступним. Олена Михайлівна, не…

– Мамо! Він старший за мене на 17 років! Я ж йому в дочки годжуся, – голосила Марічка. – Нічого, якраз! Чоловік, який відбувся, досяг всього, серйозний, багатий, ти як сир в маслі кататимешся. І донька твоя подивиться хоч, як це жити з батьком. Маша важко зітхнула. Що ж тепер робити

-Він старший за мене на 17 років, мамо! Я ж йому в дочки годжуся! -Нічого, якраз! Чоловік, який відбувся, досяг всього, серйозний, багатий, ти як сир в маслі кататимешся! І Вероніка подивиться хоч, як це жити з батьком! Маша важко…

– Артем, Ти що не чуєш? У двері дзвонять! Відкрий, я зайнята! – Наталка розкладала пироги. Дзвінок не переставав дзвонити, що дуже насторожило Наталю. Артем пішов відчиняти двері. – Наталя, там мама прийшла… – розгублено сказав Артем. – Я так і знала, – із злим роздратуванням сказала Наталка. – Далі коридору її не пускай!

-Артем, Ти що не чуєш? У двері дзвонять! Відкрий, я зайнята! – Наталка розкладала пироги на аркуш. Дзвінок не переставав дзвонити, що дуже насторожило Наталю. Артем пішов відчиняти двері. – Наталя, там мама прийшла… – розгублено сказав Артем, зазирнувши до…

Настя сиділа біля вікна. Двоє синів спали в ліжечках. Вона тяжко зітхнула. Сльози потекли з очей. – Як же ми тепер? – подумала Настя. – Як же я нічого не помітила? Звісно, чоловік став частіше затримуватися на роботі. Прожили 15 років, двоє синів. І відразу все зникло. Настя витерла очі. – Що ж тепер робити

Мама розмовляла по телефону. -Не було б щастя, та нещастя допомогло, – зітхнула вона комусь у слухавку. -Мамо, а як нещастя допомогло? – здивувалася маленька Настя. -Ну, це коли в тебе щось погане трапилося, а потім виявилося, бац, і це…

Світлана поспішала на співбесіду. Їй запропонували хороше місце. Запитавши в адміністратора, де кабінет начальника, Світлана помчала коридором. Біля потрібних дверей відпочила і постукала. – Увійдіть! – пролунало у відповідь. Жінка зробила привітне обличчя і увійшла до кабінету. – Доброго дня! – Почала вона і розгубилася: за столом сидів Сергій, колись коханий нею чоловік

– Потерпи, Світланко! Ось знайду нам гарного татка і одразу тебе заберу! – Мама так переконливо казала, що дівчинка повірила їй і погодилася пожити у дідуся з бабусею. Вона не помітила, як бабуся скептично піджала губи.  Батька свого Світлана не…

Повернутись вверх